В ексклюзивному інтерв’ю прес-службі СК «Сокіл» Віталій Розпаченюк підбив підсумок першого року роботи з командою ДЮСШ «Сокіл» (U-15), назвав сильні і слабкі сторони чемпіонату та Кубку України в цій віковій категорії, окреслив ту гру, до якої він готує свої підопічних, і відкрив таємницю, де бере натхнення, щоб працювати з кількома командами.
– Віталій Ігоревич, в нашій розмові буде дві складові частини. Одна – безпосередньо про чемпіонат України команд U-15, друга – про «Сокіл-2», але для читачів нашого сайту одразу скажемо, що це одна і та ж команда. Ви, напевне, не вели облік проведених нею матчів, тому і Вам буде він цікавий. Так от як він виглядає:
– 10 ігор в Преміум-лізі Відкритого чемпіонату Хмельницького з футзалу;
– 5 ігор в Кубку Дивізіону 5
– 18 ігор в чемпіонаті України U-15
– 5 ігор в Кубку України U-15
– 5 ігор в турнірі «KHMELNITSKY OPEN CUP 2023».
Загалом вийшло 43 гри, хоча могло бути більше – двічі було таке, що суперники «Сокола-2» не з’являлися на ігри. Чи не завелике навантаження вийшло на дітей за ігровий сезон, адже було ще і багато тренувань?
– Дійсно, від Вас цікава добірка, адже протягом сезону не до того, щоб рахувати кількість ігор. Думаю, що така кількість саме в міру. Ігри в чемпіонаті міста були в тижневому циклі. На мою думку забагато було по шість ігор за чотири дні в чемпіонаті України з деякими днями по дві гри в день. Але від обох турнірів є своя користь.
– Якісь поради були для Ваших підопічних, щоб в них було нормальне відновлення? Це питання про режими харчування, побутового життя, сну.
– Це зазвичай як і в усіх групах. Має бути достатній сон, відповідне здорове харчування. Але ми вже почали застосовувати лазню для відновлення, трошки амінокислоти, все потрохи – привчаємо дітей до професійного спорту.
– Перейдемо до чемпіонату U-15. Він проходив в форматі трьох з’їзних турів по шість ігор в кожному, які гралися за чотири дні. Наскільки він є оптимальним, враховуючи ситуацію в країні і фінансові можливості команд?
– Я завжди був прихильником того, щоб чемпіонат України проходив з роз’їздами зі спареними турами. Але зараз склалися такі обставини, що йде війна, і будь-який змагальний процес це вже є добре. Але найліпшим був формат, це коли ми грали спарені тури дітьми 2002 р.н. «вдома – на виїзді». Кубок України може бути з’їзним, але коли ми грали Юнацьку Екстра-лігу спареними турами з роз’їздами – це було і найліпшим, і найоптимальним. І по грошах, мені здається, це не суттєво збільшило б бюджет, бо досить серйозні суми витрачаються на харчування і проживання про три-чотири дні.
Головний мінус того формату, який був, це коли раптом дитина захворіла або травмувалася, наприклад, в першій чи другій грі, вона потім просто сидить і не приймає участі в решті ігор. В юнаків тільки формується імунна система, і цього складно уникнути. Цього року, дякуючи Богу, нам вдалося цього уникнути, але кілька років тому показова була історія з Хібовським. Перша чи друга гра, травма – і чемпіонат України для нього добіг кінця.
– Одна з постійних тем в змаганнях під егідою Комітету Дитячо-юнацького футзалу України – це так звані «пізняки». Наскільки вона була актуальною і впливовою цього сезону, які по цій темі перспективи в майбутньому? Чи може бути дозвіл грати «пізнякам» скасований?
– Наскільки я знаю, цей дозвіл мають прибрати, бо стосовно нього домовлялися на три роки. Зрозуміло, що має бути рік в рік. По інших командах я дуже цим не переймався, в мене зовсім інші стоять завдання. Я не дивлюся, хто там і в кого грає, в мене свої гравці, своє завдання – виховувати спортсменів.
– В СК «Сокіл» постійно підкреслюється, що в дитячих змаганнях місця не є в пріоритеті, але п’яте місце в ЧУ U-15 є об’єктивним?
– Якщо є п’яте місце, значить, гравці на даному етапі на нього і заробили. Ми почали непогано, але другий тур десь провалили, на третій тур зібралися, зіграли непогано. Хлопці в першу чергу мають зрозуміти, що до кожної гри, кожного тренування треба ставитися відповідально. В них потрібно допрацьовувати на 100 відсотків, тоді і буде загальний результат. Якщо ми маємо на даному етапі п’яте місце, значить, це наше місце.
– Якщо проаналізувати результати, де міг би бути резерв збільшення кількості очок, щоб бути вище, то перше, що кидається в очі, це дві поразки від ДЮСШ Кагарлик, яка значно нижче «Сокола» в турнірній таблиці. Що такого загадкового в цій команді, що Вашим підопічним не вдалося забитий їй жодного голу?
– В хлопців було перше змагання, я зараз не пам’ятаю, в яких турах ми з ним грали. На перший тур ми приїхали, щось виграли, щось програли, другий же провалили, але це питання більше психологічного характеру. Жодної дитини не пам’ятаю з того Кагарлика, але вже як є.
– Що ще завадило нашим юнакам піднятися вище, це шість поразок від усіх трьох призерів. В чому «Ураган», «Любарт» та команда з Черкас переважали «соколят»?
– Якщо взяти першу гру з «Ураганом», то він переважав нас за рахунок індивідуальних дій першої четвірки, десь індивідуально вони нас переграли, було важко. Друга з ним гра була вже в рази ліпшою. Грали з «Ураганом» в Кубку України, і ми нічим йому не поступалися, зігравши внічию в основний час. З «Любартом», ну якщо першу гру вони десь ще домінували, то в другій покарали нас за наші недопрацювання: пропустили зі стандарту, стали більше атакувати, пропустили контратаки. По моментах же з цією командою ми мали більшу кількість, але ще не вистачає майстерності їх реалізувати. З Черкасами аналогічна ситуація, не можна казати, що ми сиділи, нас напружували і доводилося відбиватися. Але загалом, якщо такий результат, то це такий зараз рівень: своє не можемо використати, а суперник використовує свої епізоди. Значить, потрібно більше і краще працювати.
– З 18-ти ігор в чемпіонаті України які б Ви виділи як найкращу, а яку як найгіршу?
– Мені сподобався заключний тур – ми всі ігри грали на те, щоб перемогти. Ми вчимо дітей грати високо, в пресинг, не стояти, захищатися, відбивати м’ячі та чекати контратаку. Як вже сталося з результатом ігор туру, це вже від майстерності гравців. Але вони виходили з думкою і налаштовувалися, щоб перемагати. Виокремити щось не можу, бо в кожній грі ставиться своє завдання, і для мене найкращі ігри, коли вони оптимально виконали завдання на гру. Якщо воно виконане на 100 відсотків, то і є результат.
– По Кубку України U-15 буде тільки одне питання. Вдалося поспілкуватися з кількома Вашими підопічними за кілька днів після фіналу з «Ураганом», і навіть тоді неможливо було не поміти їхній розпач, а на словах вони казали, що дуже переживають, що прикро втратили можливість виграти трофей. Чому, на Вашу думку, тоді так сталося, що в серії пенальті «Сокіл» не використав кілька можливостей перемогти, і яким з цього може бути для гравців урок?
– Чому не виграли Кубок України – все дуже просто. Працюємо над індивідуальною своєю роботою, але такі от промахи – це особисте недопрацювання на тренуваннях. Якби ми виграли той кубок, то хлопці могли б і надалі собі недопрацьовувати на тренуваннях. Все невипадково, значить, Господь так вирішив.
– Перейдемо до місцевих змагань. В них Вашим юним вихованцям доводилося грати з чоловіками, чимало з яких за віком їм могли би бути батьками. Яка головна користь від таких ігор з «мужиками»?
– Місцеві змагання дуже багато нам дають для розвитку і навчання. Ми граємо далеко не в найсильнішому дивізіоні, і ми в іграх могли відпрацювати різні моменти: і глибоку атаку, і вихід з-під пресингу, бо в чемпіонаті України, де ми граємо з однолітками, з нами суперники грають більше на своїй половині. В чемпіонаті ж міста чоловіки ніколи не люблять програвати дітям, і коли ми забиваємо гол, нас одразу прагнуть накривати. В таких іграх виховується характер, бо мої гравці знають, що жоден батько не хоче програти своєму сину. Хлопці змушені вчитися грати гостріше, щоб було менше боротьби.
– Після насиченого ігрового сезону в чому Ви вбачаєте, що юні гравці додали? Тут питання про техніку, фізичні кондиції, ментальність?
– Головне це тактичні дії, розуміння взагалі гри в футзал. До того, як я рік тому почав з ними працювати, вони сприймали футзал в одному ракурсі, а зараз вони розуміють, що все має трохи по-іншому відбуватися. Щодо фізики, то ми на ній не акцентуємо увагу. Ми вчимо думати, рухатися, працювати з м’ячем. Я впевнений, що цей рік не пройшов для дітей марно.
– Чи варто прогрес одного чи кількох гравців виділити окремо? Чи це, враховуючи вік юнаків, не варто робити?
– Не хотілося б виокремлювати когось, бо діти зараз як квіти. В один місяць один гравець зріс, потім видно, що у іншого пішло, і вони один одного підтягують. Кожен з них особисто знає, наскільки він додав, кому на чим ще треба більше працювати. І це стосується всіх.
– Два питання особисто про Вас. Перше таке. Ви є тренером команди, про яку ми ведемо розмову. Але ще тренуєте «Helpix», в якого також насичений ігровий режим. Плюс приймаєте участь в тренувальному процесі «Сокола» і поруч з командою на лаві запасних в її домашніх іграх. Де Ви берети сили, фізичні і моральні, щоб постійно бути в тонусі? Адже складова роботи тренера – це необхідність переварити зіграні матчі і якось генерувати ідеї, щоб команди, якими Ви керуєте, прогресували?
– Це найскладніше питання. Мабуть, Господь дає ті сили, бо я дуже люблю цю справу. Вкладати в дітей – це божа робота, в них закладаєш в першу чергу людяність, формуєш особистість, а далі вже футзал. «Helpix» – це аматори, люди, які працюють на роботах, і які завдяки своїм тренуванням о восьмій ранку досягають успіхів і цим не можуть натішитися, це друга мотивація. А в головній команді основа мотивація, бо дуже хочеться, щоб команда, в якій є багато моїх вихованців, почала вигравати медалі. Натхнення тільки один Господь дає.
– Друге персональне питання. Так склалося, що Ви виконували функції головного тренера на лаві запасних «Сокола» в його другій чвертьфінальній грі плей-офф проти «ХІТа». Як Вам такий досвід, що основного Ви з нього винесли?
– Це для мене вже вдруге було, раніше був «ДЕ ТРЕЙДИНГ». Але в грі рівня плей-офф, дійсно, перший досвід. Він цікавий, бо в Екстра-лізі вищі швидкості, інший рівень, вища швидкість прийняття рішень. З цим розумієш куди потрібно зростати.
– Кілька тижнів тому представник титульного спонсора СК «Сокіл», ТМ «Ековіста», Олександр Мирний говорив про те, що «Сокіл-2» буде переформатований, до нього додадуть кількох гравців 2006 р.н. з першої команди. Яким Ви вбачаєте за необхідний оптимальний режим його роботи, участі в різноманітних змаганнях, щоб гравці «Сокола-2» прогресували?
– Зараз будемо грати в міні-футбол на чемпіонат міста. А далі побачимо, які наступного року будуть змагання від Комітету Дитячо-юнацького футзалу. Якщо щось буде по 2006 р.н., то будемо приймати участь. Хотілося, щоб загальна кількість ігор була не меншою, ніж цього сезону, близько сорока. Бажано в тижневому циклі, тоді ігри більш ефективні. До складу будемо долучати кількох гравців 2006 р.н., плюс 2007/2008 р.н., ті діти, які в нас є. Є в нас в команді пару вільних місць, тому триватиме перегляд потенційних новачків.
Прес-служба СК «СОКІЛ»
