В нашій черговій десятці фішок, які або були в центрі уваги, або, навпаки, могли пройти повз увагу вболівальників, відлуння п’яти матчів, які відбулися у середу та суботу в рамках шостого та повного дев’ятого турів. Тому проблем, на чому ж зосередити увагу читачів, не було ніяких. На відміну, до речі, від деяких інших турів, коли події в матчах треба було розглядати через лупу, щоб їх, цих подій, на нашу десятку наскрести.
Форс-мажор турів. Зникнення світла на грі «Сокіл» – «Енергія»
Ця гра шостого туру не відбулася 22 жовтня через відсутність освітлення в спорткомплексі, і так сталося, що і в резервний день вона була під загрозою того, щоб не завершитися. І все знову через ту ж саму проблему – освітлення.
Ще на передматчевій нараді з вуст делегату матчу Віктора Тарана пролунало, що якщо не буде повітряної тривоги, то тоді гра має беззаперечно дограватися, навіть за відсутності достатнього освітлення. Виглядало це так, що кимось і десь наверху було визначено, що умови спорткомплексу ГУНП дозволяють, щоб в ньому гра була можливою і при денному природньому освітленні. Тільки тими «кимось і десь» не дуже враховувалося, що це визначення ще якось можна притягнути за вуха влітку і приблизно опівдні, але ажніяк не в листопаді і за умови початку гри о 15.00.
По першому тайму і на початку другого, як говориться, нічого не віщувало. Але приблизно о 16.10 освітлення зникло, і всім присутнім в спорткомплексі неважко було переконатися, що вимога грати «при природньому освітленні» це абсурд. Чому зникло освітлення, зорієнтуватися миттєво було неможливим: чи це віялові відключення, чи це не витримали енергетичні потужності. Хвилин за 10 внутрішні генератори спорткомплекса запрацювали, освітлення над майданчиком було відсотків на 80 від потрібного, але грати вже було можна. Гра поновилася, але тільки хвилини на три ігрового часу, а далі знову темрява. Тривала вона хвилин п’ять, освітлення увімкнулося на ті ж відсотків 80, але якщо гравці змогли продовжити свою справу, то трансляція гри стала неможливою – інтернет не відновився. Окрім того, і не запрацювало табло, що ускладнювало сприймання гри і її безпосереднім учасникам, і тим небагатьом, хто був присутнім в спорткомплексі.
Гра турів. «Сокіл» – «Енергія»
Тим не менше, саме гра в Хмельницькому стала переможцем в цій номінації, і це звичайно не через її форс-мажори. Ще на початку тижня, коли стало відомим про ті ігри, які протягом нього відбудуться, було очевидним, що в номінації «гра турів» будуть конкурувати матчі в Хмельницькому та Івано-Франківську, де також в середу грали «Ураган» та «Кардинал-Рівнестандарт», перша та друга команди турнірної таблиці групи «Захід».
Саме поточний статус команд з Івано-Франківська та Рівного начебто мав надати їм перевагу, але після завершення обох ігор, нехай на автора цих рядків не ображаються вболівальники «Урагану» і «Кардиналу-Рівнестандарт», є кілька аргументів вважати саме гру між «Соколом» та «Енергію» найкращою з тих п’яти матчів, які підпадають під цей допис. І вони такі:
1. Більше забитих м’ячів. Сім в Хмельницькому проти чотирьох в Івано-Франківську.
2. Камбек. Цей аргумент важливий, адже він завжди привабливий і привертає увагу. Часто густо перемоги, коли команда пропустила першою, а потім перемогла, називають «вольовими». Але іноді про «вольовитість» говорити просто смішно. Цього сезону була гра у Львові між «Енергією» і «in.IT», в якій «енергетики» пропустили першими, але в підсумку перемогли 7:1. Ну, і де тут про «вольову перемогу»?
3. Вперше в сезоні виграла команда, яка програвала в два м’ячі. Це в розвиток львівського камбеку в Хмельницькому. І дійсно, коли команда програвала в один м’яч, а потім перемогла, кілька таких випадків в чемпіонаті вже було, а от щоб програвала в два м’ячі і перемогла, в поточному чемпіонаті вперше, і це вже дуже потужний аргумент на користь гри в Хмельницькому.
4. Вперше в чемпіонаті виграла команда, яка програла перший тайм. Аргумент за номером три мав би переконати всіх в тому, що гра в Хмельницькому була нерядовою, але цей четвертий – це вже як контрольний постріл. Більше тридцяти ігор вже відбулося в чемпіонаті, і якби не гол Тараса Кузя на 39-й хвилині, то в Екстра-лізі і надалі панувало залізне правило «якщо перший тайм ви програли, то гру вам вже не виграти». Можливо саме цей приклад надихне інші команди не миритися з долею, якщо вони програли перший тайм, а все ж таки боротися до кінця не тільки, щоб уникнути поразки і задовольнитися одним очком, а і зірвати повний куш у вигляді трьох залікових балів.
Неймовірно, але за три дні у львівському дербі «Енергія» знову вирішила пограти з долею і знову вилізла сухою з води, коли програла перший тайм «in.IT», а в другому забила, які в Хмельницькому, тричі і перемогла. От дуже цікаво, хто ж наступний зможе повторити подвиги «Енергії»? Чи вони так і залишаться поодинокими виключеннями із того «залізного правила» нашої Екстра-ліги?
Гол турів. Ростислав Семенченко
21 гол – це доробок гравців в тих п’яти іграх, які підпадають під цей допис. І до гри в Києві явним фаворитом був гол Владислава Первєєва в ворота «Енергії», коли він після довгої передачі Андрія Хамдамова і відскоку м’яча від паркету елегантно перекинув шкіряну кулю через воротаря «Енергії» Войтовича рівно настільки, щоб вона опустилася в сітці. Але в грі «CLUST-у» та «Рятувальника» гравець киян Ростислав Семенченко дійсно витворив таке, що за 25 років в футзалі бачити ще не доводилося.
На 38-й хвилині гри Семенченко на стовпа прийняв передачу від Ярослава Аксьонова, розвернув гравця «Рятувальника» Андрія Дрогу, після чого впав на паркет. Порушення в цьому епізоді не було, але одночасно з Семенченком впав і воротар «Рятувальника» Нікіта Сітнер, чим залишив ворота порожніми. Це падіння Семенченко помітив, що дозволило йому, знаходячись на паркеті спиною до воріт, прийняти єдине правильне рішення, яке б дозволило оформити взяття воріт: Семенченко схопив м’яч обома ногами і через себе закинув його в ворота. Ну що тут можна сказати – дійсно оригінально і феноменально!
Сейв турів. Назарій Войтович
Попри пропущений від Владислава Первєєва м’яч, про який було трохи вище, ще на початку гри в Хмельницькому воротар «Енергії» Назарій Войтович виграв таку дуель у Первєєва, яка беззаперечно стала переможцем в цій номінації.
На четвертій хвилині в атаці «Сокола» Андрій Хамдамов прострілив від бокової лінії зліва майже від кутової позначки уздовж воріт. М’яч прилетів до Первєєва, який був в метрах трьох від воріт. За всіма канонами тут мав би бути гол: Войтович в момент передачі Хамдамова був біля штанги і частина воріт була просто відкритою. Можна казати, що гравець «Сокола» прибив не ідеально, це дійсно так, але це не зменшує заслуги Войтовича, який встиг перекластися і відбити цей «мертвий» м’яч.
Показово, що після цього моменту принаймні троє гравців «Енергії», які були на лаві запасних, схопилися за голови. Скільки ж їх було на лаві запасних «Сокола»? Напевне, такі були, але, на жаль, по відео цього не видно.
Автогол турів. Даниіл Абакшин: Уважніше на стандартах «Кардиналу-Рівнестандарт»
Цікава подія відбулася у грі в Івано-Франківську: з чотирьох забитих м’ячів два були вписані в протокол як автоголи. Загалом автоголи вже якось стали в нашому чемпіонаті пересічною подією, і маємо зараз таке. Позаду в Екстра-лізі дев’ять турів, і лише в двох не було такого, щоб гравці не вразили власні ворота. Це самий перший тур, а також тур за номером п’ять. Але не будемо забувати, що в ньому ще не дограли дві гри, тож з цим туром тема ще не закрита. А от щоб за тур гравці двічі допомогли суперниками порадіти, це вже фіксуємо вдруге, бо таке вже було і в шостому турі. До речі, незавершеною є ще гра в восьмому турі «CLUST» – «Черкасиобленерго», а в ньому вже є один автогол, і тут тема не закрита теж.
По автоголам же цього огляду можна сказати таке. Те, як м’яч після удару Ігоря Корсуна, влучення в штангу, від Іллі Бакінського закотився у ворота – це чистої води нещасний випадок. А от з автоголом Даниіла Абакшина буде трохи цікавіше, якщо згадати, як автором автоголу в грі «Кардинал-Рівнестандарт» – «Енергія» став львів’янин Андрій Цілик. Коли щось відбувається один раз – це випадок, а якщо два – то це вже закономірність. Так і з автоголами Цілика та Абакшина: у гравців «Кардиналу-Рівнестандарт» це вже відпрацьована схема. В автоголі Цілика «соавтором» став Олександр Басич, а Абакшину відзначитися зі знаком мінус «допоміг» Євген Ланко. Формат автоголів однаковий – зі стандарту (кутовий або аут поруч з кутовою позначкою) йде сильний удар в ногу стоячого суперника, і в сітку залітає «своячок».
З вище сказаного добра і безкоштовна порада гравцям тих команд, яким грати проти «Кардиналу-Рівнестандарт» найближчим часом: будьте уважними на таких стандартах. А ми цю ситуацію беремо на контроль і надалі будемо слідкувати, чи зможуть рівняни ще когось з суперників розвести на такий автогол.
Сльози туру. Жалюгідна результативність дев’ятого туру
Недовго довелося радіти після того, як тиждень тому в грі в Сумах МСК «Харків» та «Рятувальник» на двох забили неймовірну для українського футзалу м’ячів – 13. Пройшло небагато часу, як все стало на свої місця, а саме: в чотирьох іграх туру під номером дев’ять, які були в середу і суботу, вісім команд-учасників цих матчів спільними зусиллями забили аж на один (!) м’яч більше – всього 14. Це повторення цьогосезонного антирекорду сьомого туру.
Чи може такий «видовищний» футзал привабити глядачів? Чи може він привернути увагу спонсорів? Постійно можна почути від тренерів, що ми граємо для глядачів і прикро, що їх немає на трибунах. Невже, коли футзальні ігри завершуються з рахунками 1:0, 2:0 чи 1:1, коли іноді по півтора тайми на табло сумно палають два нулі – це і є для глядачів? Тут вже не «прикро», а щастя, що глядачів немає на трибунах, і вони не бачать, як футболісти мучать їх, м’яч і самих себе в ім’я його величності результату.
Колись довелося читати про те, що ще в кінці дев’яностих років минулого сторіччя всі клуби чемпіонату Іспанії зібралися і домовилися, що грати від захисту вони не будуть. Тому що тоді, коли в грі забиваються по два, три чи чотири м’ячі, за таку гру вболівальники просто не дадуть грошей. Так тривало певний час, і його вистачило на те, щоб гравці та тренери перебудували свою самосвідомість і усвідомили, що, сидячи в захисті, можна виграти гру, дві, три гри, але великих перемог не буде.
Згодом в Іспанії відійшли від цієї домовленості, але гра від захисту вже не стала пріоритетною для клубів, і вони шукають своє щастя біля чужих воріт. Невже не очевидно, що перемогти на чемпіонаті світу чи Європи, або в Лізі чемпіонів, сидячи на своїй половині, неможливо? Це за часів Геннадія Лисенчука можна було брати срібні медалі на Європах, вибачте, ригаючи в захисті, а зараз інші часи, і чи Ви можете назвати хоча б одну клубну команду чи національну збірну, яка б здобула велику перемогу, граючи, як у нас полюбляють казати, «другим номером»?
Герой турів. Тарас Кузь
Після драматичної гри в Хмельницькому «енергетик» Тарас Кузь одразу став фаворитом серед можливих претендентів в цій номінації. Він і рахунок в грі відкрив, але головне – на його рахунку гол на 39-й хвилині, якій дозволив «Енергії» вирвати перемогу, нехай і не зовсім логічну.
За три дні в львівському дербі півтора тайми на майданчику був гравець, який, якби той рахунок, який був на табло цей час гри, зберігся, для Кузя вимальовувався дуже серйозним конкурентом – це молодий воротар «in.IT» Роман Кітор. Але згодом відсутність досвіду таких ігор у 18-тирічного голкіпера все ж таки вилізла. Спочатку він помилився з виходом з воріт, що і дозволило Ігорю Марциняку зрівняти рахунок, а потім був той самий ключовий епізод, який і розрішив, хто ж «герой турів»: Тарас Кузь зліва вийшов на ударну позицію і пробив без шансів для Кітора.
3:1 – в грі, яка якби завершилася внічию, ніхто б не сказав, що результат нелогічний. Але по факту маємо два голи Тараса Кузя, які принесли його команді шість очок тоді, коли справедливими були б всього два.
Дербі турів. Гра «in.IT» – «Енергія»
Одна з ознак цього сезону, яка відрізняє його від кількох попередніх, це наявність в ньому зустрічей команд з одного міста. Зараз маємо по одній такій парі в кожній з груп, і, зрозуміло, що від цих ігор апріорі очікуєш чогось особливого. Не кожного разу ці сподівання виправдовуються, але коли вони все ж таки виправдовуються, тоді не доводиться шкодувати про змарнований час, який пішов на перегляд гри біля монітору.
Гра «in.IT» та «Енергії» в четвертому турі інтригою не порадувала, вона фактично вмерла ще до середини другого тайму, коли рахунок став 3:1. А от суботня гра дійсно відповідала статусу «дербі». Чого в ній не вистачало, так це голів, але це вже про майстерність, яку продемонстрували воротарі Роман Кітор та Ярослав Морикишка, бо гольових моментів було вдосталь. Головне ж – була інтрига, як жила до того часу, коли грати залишалося 35 секунд і коли Олег Легендзевич, Мар’ян Пелех та Володимир Гриник спільними зусиллями створили третій гол «Енергії».
«Такий матч, напевне, для вболівальників сподобався», – сказав після гри Валерій Легчанов. Чому напевне? В ньому точно було чимало такого, що мало сподобатися.
Пенальті турів. У ворота «Сокола»
В другий допис поспіль доводиться включати номінацію, яка про пенальті. Тиждень тому розмова точилася навколо призначення шестиметрового в грі МСК «Харків» – «Рятувальник», хоча там все було настільки очевидним, що очевидніше не буває. А от про пенальті в грі «Сокола» і «Енергії» цього ажніяк не скажеш, тому що там все крутиться навколо гри рукою тоді, коли гравець або падає в штрафному майданчику, або лежить на паркеті в штрафному майданчику.
Зараз не будемо розбирати той момент, коли після контакту м’яча з рукою Костянтина Абзалова був призначений пенальті, тому що всі потуги розібратися легітимний пенальті чи ні, будуть марними. Мова про інше. З приходом майже 10 років тому до керівництва українським суддівством одного поважного італійця без волосся на голові нам всім так запаморочили голови про гру і не гру рукою, про природний її стан чи неприродний, про випадковий м’яч та інше, що без пів літри вже ні в чому не розібратися.
А якщо серйозно, то такі ситуації просто віддані на відкуп арбітрам, і по будь-якій ситуації, подібної до тієї, яка сталася в грі в Хмельницькому, можна навести кілька беззаперечних аргументів, чому арбітри поставили пенальті і вчинили правильно, якщо вони пенальті таки поставили. Так і у випадку, якщо б вони його не поставили, можна також навести кілька інших беззаперечних аргументів, які підтвердять, що арбітри прийняли абсолютно правильне рішення. Все просто – все залежить, на якому боці знаходитесь Ви.
І тут самий час плавно перейти до нашої заключної номінації.
Фраза турів. Андрій Федюк: «Чому на корись сильних команд постійно помилки суддів, цього я не розумію»
Дуже цікаве питання прозвучало з вуст головного тренера «in.IT» після гри з «Енергією». Конкретно воно стосувалося моменту з третім голом у ворота «айтішників», якому передувало те, що одному з гравців «Енергії» м’яч влучив в руку. Це і не дозволило Андрію Федюку вибити м’яч, а далі він від Гриника закотився за лінію воріт. Але загостримо вашу увагу на тому, що Федюк сказав не помилка, а саме помилки, від цього питання і стає риторичним.
Дивно його чути від людини, яка в нашому футзалі все свідоме життя. Андрій Михайлович, Ви дійсно не розумієте «чому на корись сильних команд постійно помилки суддів»? Відповім, як Станіславський: «Не вірю!». Чи не про це вже кілька років задається питаннями «Сокіл», а у відповідь або мутний розбір з намаганням довести, що арбітри були праві, або єхидні усмішки, мовляв, що ви там постійно скаржитесь, ви грайте, а коли момент такий, що вже зовсім до стінки припирає, то тоді у відповідь просто тиша.
Андрію Михайловичу, можу Вас запевнити, що поки Ваша команда підніметься, ще буде купа моментів, коли в Вашому штрафному майданчику буде щось схоже на руку, але пенальті буде, а коли біля воріт ваших суперників буде рука 200 відсотків, то пенальті НЕ буде, а буде виважений розбір, що судді праві. Обов’язково будуть і влучання в поперечину м’яча, а потім відскок в паркет, і коли це буде біля Ваших воріт, взяття воріт обов’язково зафіксується, а от коли біля протилежних – ні, гола і близько не буде. Буде і таке, що Ваших гравців будуть жбурляти на паркет, і свисток буде мовчати, але як тільки Ваші гравці дмухнуть на суперника і він впаде, то фол не змусить себе чекати.
А загалом, хіба Ви не в курсі, що в Екстра-лізі існує розділ на «правильні» команди і «неправильні»? Хоча Ви до «in.IT» кілька років грали в «правильній» команді і могли це не помічати. Чи, можливо, Ви думаєте, що якщо Вашу команду у терміновому порядку затягнули до Екстра-ліги, якщо спонсор Вашої команди зробив нову версію офіційного сайту АФУ, то Вам на знак вдячності відкриють «режим найбільшого сприяння»? Якщо так, то дарма, бо зараз Ваша команда потрібна не більше ніж для масовки, як і ще кілька інших команд, які на початку серпня і не підозрювали, що на початку вересня вони будуть в статусі клубів Екстра-ліги.
Бонус
В нашому традиційному бонусі знову буде про суддівство, точніше, про один з його аспектів – це правильна фіксація авторів забитих м’ячів. На жаль, не завжди ця робота виконується чітко, і так було у двох іграх.
Перший факт – в грі «in.IT» – «Енергія» незаслужено Мар’яну Пелеху приписали гол, який він не забивав. Навіть в лайві очевидно, що третій м’яч у ворота «айтішників» залетів від ноги Володимира Гриника. Повтор цей факт робить беззаперечним. Пелех з Легендзевичем якось намагалися зачепити м’яч, але він вже був за лінією воріт. Класичний автогол, про що і сказав коментатор гри, який, до речі, всю гру відпрацював дуже якісно. Втім, арбітр Олена Хомич на пальцях показала, що авторство голу належить гравцеві під номером дев’ять «Енергії» Олегу Легендзевичу, про що і було оголошено по спортивній арені. Далі – цікавіше. В офіційних даних гри, які згодом були оприлюднені на сайті Асоціації футзалу України, автором третього голу вже значиться… Мар’ян Пелех. Як-то кажуть, приплили…
Другий факт – позбавлення голу Максима Бессалова в самому кінці гри «CLUST» – «Рятувальник». Причина – нібито м’яч після його удару закотився у ворота після завершення часу гри. Окей, приймається, але тоді прохання, уточніть по відеотрансляції, в який саме момент пролунала сирена або свисток арбітрів про завершення ігрового часу. Автор цих рядків передивився гол Бессалова разів десять, кожного разу вуха включав максимально, але жодного разу нічого так і не почув. Буває, мабуть, за нагоди потрібно навідатися до отоларинголога. Але за Бессалова все ж таки прикро.
Анатолій ПОДВОЙСЬКИЙ