Напевне в світі не існує людини в свідомому віці, якій би не був відомий крилатий вираз «У суперечці народжується істина». Він приписується Сократу, але небагатьом відомо, що в цього виразу є продовження, а саме «але іноді вмирає здоровий глузд». Що ж мав на увазі високоповажний філософ? Тут може видатися, що потрібно наполегливо сперечатися, доводити свою точку зору в прагненні переконати опонента. Але життєвий досвід тієї ж свідомої людини показує, що в переважній більшості випадків – це марна трата часу та зусиль. То про що ж тоді було у Сократа, скоріше про те, що він більше пропонував не доводити власну точку зору, а уважно вислухати протилежну сторону. Лише тоді буде змога знайти протиріччя в словах співрозмовника і заперечувати його ж тезами. Це дозволить довести ситуацію до такої, що опонент почне сперечатися вже сам з собою і зі своїми ж аргументами.
Відштовхуючись від Сократа, в цьому дописі також не буде жодної спроби переконати в чомусь того, хто є опонентом по темі допису, а це Комітет арбітражу Асоціації футзалу України. Тим більше, що ми можемо тільки здогадуватися, але не знаємо напевне, хто ж конкретно виступає в якості опонента, бо матеріал «Післямова 1 – 2023/2024. Трактуємо. Рекомендуємо. Вдосконалюємо», який минулого тижня з’явився на офіційному сайті Асоціації футзалу України, не має конкретного авторства. Можливо, під «Комітетом арбітражу АФУ» мається на увазі одна людина, а, можливо, це спільна думка кількох людей, це не так важливо. Не будемо тішити себе ілюзіями, що появі цієї статті на сайті АФУ сприяв останній з наших щотижневих дописів, присвячений подіям п’ятого туру футзальної Екстра-ліги, в якому дві номінації були про червону картку Тараса Кузя і жовту картку Юрія Щериці, а будемо вважати це випадковим збігом обставин, що «Післямова-1» була оприлюднена всього через два дні після допису на сайті «Сокола», і присвячена вона була саме тим двом епізодам, по яким була пропозиціям дізнатися про думку компетентних органів, які відповідають за арбітраж в нашому футзалі, а це і є Комітет арбітражу АФУ.
Чи можна вважати аргументи, викладені в «Післямові 1» остаточними, істиною в останній інстанції, тим класичним ударом молотка, який ми бачимо і чуємо на суддівських засіданнях, як тільки пролунає вирок судді по тій чи іншій кримінальній справі. Напевне, що ні, ну хоча б тому, що погляди, викладені в «Післямові 1», це не більше ніж думка однієї чи кількох людей, які хоча і наділені певними повноваженнями, але яким, як і всім нам, властиво припускатися помилок, обумовлених життєвим досвідом, кутом зору на події, і, цього не можна заперечувати, навіть ставленням до учасників тих подій, які є предметом обговорення. Якщо підходити до футзалу, як до одного з різновидів футболу, а українського футзалу як плоть від плоті українського футболу, то по останнім резонансним суддівським рішенням в футбольній Прем’єр-лізі, яких за дев’ять турів було вже чимало, з призначеннями чи не призначеннями пенальті, з вилученнями чи не вилученнями гравців, можна було ознайомитися з думкою керманича футбольного арбітражу Лучано Луччі. І що, вони змусили змінити футбольну спільноту свою думку? Я Вас прошу, якщо, наприклад, вболівальники «Шахтаря» переконані, що вилучення Ярослава Ракицького в грі 8-го туру УПЛ «Рух» – «Шахтар» було необґрунтованим, то пояснення одразу навіть десяти Луччі не переконає їх в зворотньому. Якби ж Комітет арбітражу УАФ пояснив, що вилучення Ракицького було неправомірним, то це тільки б обурило апологетів не стільки «Руху», а скільки тієї команди, яка є історично непримиренним суперником «Шахтаря» за часів незалежності українського футболу. От тут би понеслося і про «продажність», і про того олігарха, який «все купив».
Після такої, вибачте що тривалої прелюдії, все ж таки час безпосередньо перейти до викладення тих протирічь, які були помічені в «Післямові 1». Для початку, якщо вже в цьому дописі були певні посилання до законодавства, то в ньому (в законодавстві) найважливішим для винесення справедливого вироку є правильна кваліфікація злочину. Мається на увазі процес, в якому виявляється відповідність між вже скоєним особою суспільно небезпечним діянням та ознаками конкретного складу злочину, описаного в одній із статей Кримінального кодексу. А для цього конче потрібно правильно кваліфікувати злочин – дати йому правову оцінку та визначити відповідну статтю Кримінального кодексу, а, отже, встановити тотожність між конкретним актом людської поведінки та законодавчою конструкцією. Якщо перекласти вище сказане на людську мову, то якщо до конкретного епізоду обрати хибний підхід, то і рішення щодо нього призведе до хибного висновку.
І ці протиріччя вбачаються вже з першого посилу, який в «Післямові 1» присутній в аналізі вилучення гравця «Енергії» Тараса Кузя в грі п’ятого туру чемпіонату України «Сокіл» – «Енергія» (ВІДЕО). Він звучить так:
«Рішення арбітрів (на майданчику): штрафний удар та винесення порушнику дисциплінарної санкції у вигляді вилучення (ЧК) за зрив очевидної гольової можливості (ЗОГМ)». Згодом, далі, відштовхуючись саме від того, що цей епізод – це ЗОГМ, читаємо обґрунтування з п. 3 Правила 12 з «Правил гри в футзал», з якого витікає Правильне рішення: «штрафний удар та винесення порушнику дисциплінарної санкції у вигляді попередження (ЖК) за зрив перспективної атаки (ЗПА)».
Втім, ознайомившись тільки з Рішенням арбітру на майданчику, одразу є бажання сказати «стоп», а чому момент з порушенням Тараса Кузя одразу ж прив’язується до ЗОГМ? На перший погляд, і дійсно, маються всі ознаки ЗОГМ, а це:
• відстань від місця порушення до воріт
• основний напрямок атаки
• ймовірність зберегти або отримати контроль м’яча
• розташування і кількість гравців які захищаються, а також воротаря.
Втім, пропозиція уважно передивитися епізод ще раз (ВІДЕО), і в ньому очевидне таке, що Тарас Кузь:
• стрибає на Олега Гуцуляка ззаду і збоку
• застосовує дві ноги
• застосовує надмірну силу
• створює небезпеку здоров’ю Олега Гуцуляка, про що свідчить високо піднята права нога Тараса Кузя.
А все це перелічене – це ознаки того, що правилами класифікується, як «серйозне ігрове порушення», і про нього п.3 Правила 12 є таке:
Порушення, що заслуговують вилучення
Гравець чи запасний, який скоїв будь-яке з наступних порушень, вилучається:
• перешкоджає голу або зриває очевидну гольову можливість команди суперника порушенням у вигляді гри рукою (за винятком воротаря, у власній штрафній площі) або навмисно зміщує чи перевертає ворота (наприклад, коли не дозволяє м’ячу перетнути лінію воріт)
• перешкоджає голу або очевидній можливості забити гол супернику (за умови, що ворота незахищені воротарем) рух якого в цілому спрямовано до воріт команди порушника, порушенням, яке карається штрафним/вільним ударом (за виключенням випадків, що зазначені нижче)
• серйозне ігрове порушення
Ще раз про те, що зробив гравець «Енергії». Маємо і стрибок збоку і ззаду, і застосування навіть не однієї, а двох ніг, і застосування надмірної сили, і створення небезпеки для (здоров’я) суперника. По останньому так і чуються заперечення – так з гравцем же «Сокола» нічого не сталося. Ну, тоді вибачайте, що з Олегом Гуцуляком нічого не сталося і що він не відправився на тривалий лікарняний. Це обов’язковий критерій, щоб побачити небезпеку для здоров’я гравця? Перелам і нога вбік – небезпека для здоров’я була присутньою, немає переламу і ноги вбік – це відсутність небезпеки для здоров’я?
Один з критеріїв, як зіграв в підкаті гравець, це куди після контакту полетів м’яч. По відео очевидно, що м’яч після дій Тараса Кузя продовжує рух в напрямку воріт, тобто, гри в м’яч з його боку не було.
Підсумовуючи перше протиріччя: з двох варіантів щодо класифікації порушення Тараса Кузя Комітет арбітрів АФУ, свідомо чи не свідомо, обирає той, який в подальшому передбачає найм’якіше покарання – жовту картку. Питання – чому, відповідь – немає відповіді. Але якби тільки це протиріччя було єдиним і цікавим. Далі в «Післямові 1» є в Обґрунтуванні:
«В цьому ігровому моменті порушник намагається грати у м’яч в чесний спосіб, проте скоює фол і цим втручається та зриває перспективну атаку (ЗПА) і повинен отримати дисциплінарну санкцію у вигляді попередження (ЖК)».
Тут одразу привертаємо увагу читачів, що в оригіналі половина саме цього наведеного тексту не виділена курсивом, а частину виділено курсивом. Це тому, що те, що курсивом виділено, це цитата з Правила 12, а те, що не виділено, це аргументація, а, точніше, просто особиста думка авторів «Післямови 1».
Автор цих рядків кілька разів перечитав в Правилі 12 те, що стосується покарання гравців жовтою і червоною карткою, але так нічого і не знайшов про «намагається грати у м’яч в чесний спосіб». Коли чується про «чесний спосіб», миттєво пригадується «Золоте теля» і крилатий вираз в ньому, що «Остап Бендер знав 400 порівняно чесних способів відібрання грошей у населення». Де в правилах футзалу ті залізобетонні критерії, які про «намагається грати у м’яч в чесний спосіб»? Це – перше. Друге – за якими ознаками те, що Тарас Кузь «намагається зіграти в чесний спосіб», робиться висновок авторами «Післямови 1». Вони йому заглянули в очі? Так нібито Кузь на відео спиною до відеокамери. Можливо, після гри передзвонили та запитали: «Тарасе, ти як, намагався грати в чесний спосіб?». Це, звісно, іронія, а стосовно порушення Тараса Кузя, атака ним Олега Гуцуляка збоку з застосуванням ніг, надмірної сили і загроза здоров’ю гравця – це все точно про «намагання грати у м’яч в чесний спосіб»? Немає жодних сумнів, що Тарас Кузь не мав наміру «ламати» Олега Гуцуляка, відверто не те виховання у гравця «Енергії», але, як досвідчений гравець, Тарас Кузь не міг не усвідомлювати наслідків, які можуть бути при спробі атаки суперника при підкаті збоку і ззаду.
І тут знову до криміналістики, яка ніколи не підходить до трактування злочину, відштовхуючись від критеріїв «хотів – не хотів». «Вкрав, але ж не хотів вкрасти, просто так вийшло, що вкрав», «зґвалтував, але ж не хотів зґвалтувати, просто так вийшло, що зґвалтував», «вбив, але ж не хотів вбивати, просто так вийшло, що вбив», ці аргументи хоча б один осудний суддя прийме до розгляду? Так чому вони мають прийматися до уваги в футболі? Є факт порушення, а «хотів – не хотів» це вже від лукавого, і на жаль, цей лукавий, особистісний погляд авторів «Післямови 1», пристібається Комітетом арбітражу АФУ до винесення вердикту стосовно порушення Тараса Кузя. Знову ж таки, свідомо чи не свідомо.
В давні часи про пенальті казали таке: «Якщо суддя поставив, то пенальті був. Якщо ні, значить, що не було». Так і напрошується і про червону картку Тараса Кузя сказати аналогічне, а з цим не посперечаєшся – її факт на відео. Повертаючись же до Сократа та філософії, сподіваємося, що цей допис був корисним читачам-вболівальникам футзалу, він – спроба викласти власні думки з приводу цікавого епізоду, з яких і складається гра. Жодним чином він не спроба когось в чомусь переконати, в жорстокому світі спорту, де є свої та чужі, наші та не наші, правильні команди та неправильні команди, це практично не працює. Перевдягаємо Олега Гуцуляка в футболку збірної України, а Тараса Кузя – в футболку, наприклад, гравця збірної Сербії, і як, вболівальники збірної України поголовно сприймуть, що таке порушення – це жовта картка? Чи одразу понесеться від того, що «нас в Європі не люблять», до стверджень про орієнтацію арбітрів?
Час закруглятися з моментом вилучення Тараса Кузя, і він точно, що не вплинуло на підсумок гри «Сокіл» – «Енергія» вирішальним чином, це була всього її 31 хвилина. По-перше, чисельну більшість ще треба було зуміти використати, в футзалі це далеко не завжди вдається, а майстерності гравців «Сокола» для цього вистачило. По-друге, 0:2 за більше ніж 9 хвилин до фінальної сирени це в футзалі абсолютно не вирок. Левову частку цього часу «Енергія» грала «5 на 4», і протягом нього створила всього один момент, в той час, як в порожні могла отримати 3-4 м’ячі. По-третє, віддамо належне головному тренеру «Енергії» Валерію Легчанову, який в післяматчевому коментарі не зробив навіть легкого натяку на вплив вилучення Тараса Кузя на підсумок гри, а відверто визнав, що «в нас (тобто, в «Енергії») не все гаразд».
Анатолій ПОДВОЙСЬКИЙ
