Шлях «Енергії» в фінал проліг через Івано-Франківськ, шедевр Володимира Буньо, самовідставка Максима Павленка, закляття кубку б’є по «Урагану», думали про збірну – забули про клуби: найцікавіше про п’ятий матч 1/2 плей-офф

0
458

Апогеєм півфінальної серії плей-офф між «Ураганом» та «Енергією» стала п’ята гра, яка минулої суботи відбулася в Івано-Франківську. За афішою команда Максима Павленка мала в ній «перевагу власного майданчика», але підопічні Валерія Легчанова в травні довели, що в них за межами Львова коліна не тремтять, перегравши двічі «Сокіл» в Здолбунові і той же «Ураган» в його рідному Івано-Франківську.

Така важлива та навіть доленосна для обох команд гра була абсолютно непередбачуваною, в тому числі і за своєю видовищністю. Тому гарантій того, що за її підсумком автору цих рядків вдасться назбирати велику кількість фішок, які або були в центрі уваги, або, навпаки, могли пройти повз увагу вболівальників, не було жодних. Але це не відміняло необхідність цього допису, щоб в кінці сезону мати повну його картину, тим більше, що футзал – це не тільки те, що відбувається на самому майданчику, і додатковий матеріал для роздумів надали деякі рішення Асоціації футзалу України, які вона оприлюднила стосовно початку футзального сезону-24/25. Про них буде ближче до кінця допису в бонусі, а на початку поринаємо безпосередньо в гру до першої з традиційної десятки фішок.

Воротарі півфіналу

Будь-яка гра починає привертати увагу справжнього вболівальника не зі стартового свистка, а з того моменту, коли стають відомі склади команд. Чемпіонат України це не футзальна Ліга чемпіонів, коли склади команд на сайті УЄФА оприлюднюються за годину до часу kick-off. В суботу ми могли дізнатися про те, кому ж тренери довірили останній рубіж, тільки зі стартовим свистком, і у «Урагану» це був Олександр Сіріцький, а у «Енергії» Назарій Войтович.

В наших дописах вже обговорювалася тема того, що плей-офф виграють воротарі, і підсумок протистояння між «Ураганом» та «Енергією» став зайвим її підтвердженням. Коли ближче до завершення регулярного чемпіонату Максим Павленко став чимало часу надавати Олександру Сіріцькому, то це виглядало цілком логічним. Протягом регулярного чемпіонату Сіріцький не мав багато ігрового часу, в ключових іграх ворота «Урагану» захищав Юрій Савенко, а боротися в плей-офф за найвищі місця з одним воротарем – це бути приреченим на поразку. Логічним виглядало те, що головний тренер «Урагану» наприкінці регулярки давав Савенку відпочити і фізично, і морально, паралельно з цим усвідомлюючи, наскільки Сіріцькому можна буде довіряти на високих стадіях плей-офф.

Втім, стартував плей-офф, і в чвертьфіналі ми знову побачили у воротах «Урагану» Сіріцького. Це дало сигнали, що або з самим Савенком щось не так, або щось не так між Павленком і Савенком. Давайте говорити відверто, що «Кардинал-Рівне» франківці пройшли б і з Тарасом Левандівським. Тому гру «в чергу» Сіріцького та Савенка в протистоянні з рівнянами також можна було сприймати як продовження експериментів Максима Павленка. Але почався півфінал, і «картина маслом» з воротарями та ж сама. Як підсумок, протягом всієї півфінальної серії «Ураган» не був цілісним. Очевидною проблемою була відсутність Ігоря Корсуна, так ще й гравці не відчували, що за спиною в них звична скеля. Савенко від такої лихоманки втратив свою впевненість при підключеннях до атак. Сіріцький же, в свою чергу, загалом не підводив, але й не виручав, що для воротаря має бути найголовнішим.

Сумуємо Войтовича та його стабільність з Кардашем, який витягнув серію пенальті і на дуже добре відіграв в серії четверту гру. Це проти Сіріцького з Савенком було на порядок сильнішим, і це стало однією зі складових загальної перемоги «Енергії».

Ранній тайм-аут. Від Валерія Легчанова

Вдруге в цій п’ятиматчевій серії ми побачили ранній тайм-аут від Валерія Легчанова. Більше того, в п’ятій грі головний тренер «Енергії» використав свою хвилину суттєво раніше, ніж в першій. В ній Валерій Легчанов зібрав навколо себе своїх підопічних на 5-й хвилині, а от минулої суботи – вже на другій і не прогадав. В першій грі йому так і не вдалося потрібним чином вплинути на своїх гравців, в п’ятій же грі команда почула свого тренера і дуже швидко відсунула гру від власних воріт. До того ж, цей тайм-аут ще й збив франківців з їхньої налаштованості на досягнення швидкої переваги.

Числа гри. 3301 – 1 тайм, 4676 – 2 тайм

Очевидним було, що в суботу до п’ятої гри буде підвищений інтерес. Якщо перед початком півфінальної серії на «Енергію» мало хто ставив, ще й після того, як львів’яни зі скрипом пройшли «Сокіл», то перед вирішальною грою підопічні Валерія Легчанова показали, що їм по силах обіграти «Ураган» за умови, якщо для них все складеться потрібним чином. Тому стало цікавим, яким же буде інтерес до гри з боку футзальної спільноти, і протягом всієї гри автор цих рядків, слідкуючи за перебігом подій в грі, ще і паралельно моніторив, скільки ж людей слідкує за трансляцією в режимі live, і от що з цього вийшло.

Інтерес до гри не був перманентним, в першому таймі кількість переглядаючих з 2000 потрохи піднімалася до трьох, і максимум зупинився за відмітці 3301. В перерві, звісно ж, що чимало вболівальників з трансляції «пішло», і на початку другого тайму глядачів було 2527. Втім, завершивши всі свої міжтаймові справи, народ почав повертатися на футзал, і максимальний показник першого тайму був перебитий на 26-й хвилині, коли було зафіксовано 3368 глядачів.

Це пов’язані речі – чим цікавіше було в Івано-Франківську, чим більше там пахло смаженим для «Урагану», тим більшим був наплив глядачів. За якісь дві хвилини їх було вже 3727, а ще за хвилину – 3900. В цей момент тривалий час до ладу приводили паркет, і поки була пауза, відмітка переглядаючих перетнула 4000. Тенденція зростання кількості глядачів трималася майже до фінальної сирени, і автор цих рядків найбільше, що встиг зафіксувати – це 4676 глядачів в лайві.

На сьогоднішній день з ігор чемпіонату України п’ята гра «Урагану» та «Енергії» є найрейтинговішою – 18 тис. переглядів, але це трішечки не є тим числом, яка відображає кількість глядачів безпосередньо в прямій трансляції.

Фінал без переможця регулярного чемпіонату

За підсумком півфіналів маємо фінальну пару «ХІТ» – «Енергія», друга команда регулярного чемпіонату проти п’ятої, і це повторення двох моментів, які були в чемпіонаті України в сезоні-17/18. Тоді, нагадаємо, переможцем регулярного чемпіонату став київський «ХІТ», але до фіналу він не пробився, програвши львівській «Енергії».

Які ж повторення? Перше – це вперше з 2018-го року фінальна серія пройде без переможця регулярного чемпіонату. Друге, це участь в фіналі команди з п’ятим рейтингом в регулярному чемпіонаті, а саме такий львів’яни мали і за підсумком регулярного чемпіонату в сезоні-17/18.

Для повноти картини потрібно додати, що чемпіонат-17/18 виграв херсонський «Продексім», який в регулярному чемпіонаті фінішував третім. Отже, «Енергія» в разі перемоги в фінальній серії встановить нове досягнення – чемпіоном України вперше стане команда, яка в регулярному чемпіонаті була лише п’ятою. Команда Валерія Легчанова від цього досягнення на відстані трьох перемог, і вона вже показала, що для неї немає нічого недосяжного. До того ж, варто згадати епічну битву «ХІТа» та «Енергії» в півфіналі минулого сезону. З трьох поразок в ньому «Енергія» одного разу програла в овертаймі, ще одного разу в серії пенальті. Пройти «ХІТ» львів’янам було цілком до снаги, рік тому це не вдалося, доля дає шанс «Енергії», точніше, «Енергія» сама виборола свій шанс поквитатися з «ХІТом» за минулорічну образу. Втратити його львів’янам було б дуже прикро. Для чого ж то вони його вибороли – хіба для того, щоб програти знову?

Гол гри. Володимир Буньо

Шістьма забитими м’ячами потішили гравці «Урагану» та «Енергії» в п’ятій грі, додавши їх до 17-ти, які буди забиті в перших чотирьох іграх. Загалом 23 голи, в середньому більше чотирьох з половиною за гру – гідний показник для цієї стадії плей-офф.

З шести голів в суботній грі кілька було дійсно якісних та ефектних, тому було з чого обирати, і головним критерієм визначення «голу гри» була його важливість для кінцевого результату. І тут не виявилося рівних голу, який на 36-й грі забив Володимир Буньо.

Розпочалося все з того, що Юрій Савенко ввів м’яч в гру на Мар’яна Масевича, а сам побіг в напрямку лави запасних, щоб поступитися місцем на майданчику п’ятому польовому гравцеві. Масевич зробив передачу вперед на Михайла Грицину, який в боротьбі з Ігорем Марциняком втратив рівновагу. М’яч покотився до Володимира Буньо, який прийняв миттєве геніальне рішення – одразу пробити в напрямку воріт. Він, звісно ж, бачив, що Савенко побіг на заміну, але з такої відстані ще треба було влучити у ворота, що Буньо з блиском вдалося (ВІДЕО).

Гол Володимира не є переможним, але він з логіки гри був безцінним. Грати залишалося майже 5 хвилин, але проблема «Урагану» була в тому, що команда в такій стресовій ситуації в чемпіонаті була нечасто. Можна пригадати хіба що 3:5 від «Сокола». Франківці тоді не спроможні були відігратися, так в тій грі в їхньому складі був Ігор Корсун, який забив тричі. В суботу його не було – це перше, а друге – це що й з ним «Енергія» не дозволила б собі віддати супернику таку омріяну путівку до фіналу.

3:2 серії. Коли «Енергія» востаннє так перемагала

Підсумком півфінальної серії між «Ураганом» та «Енергією» була перемога львів’ян з рахунком 3:2, і стало цікавим, а коли ж востаннє вони перемагали в такій затяжній серії. З’ясувалося, що достатньо давно.

В сезоні-15/16 в плей-офф чемпіонською була серія між «Енергією» та «Локомотивом», і львів’яни в ній не були фаворитом. «Залізничники» на той момент були триразовими чемпіонами України, а «Енергія» переживала не кращі організаційні та фінансові часи. Тим не менше, фінальна серія стартувала в Харкові, де «Енергія» після поразки в першій грі змогла виграти другу. Після цього у Львові «Енергія» програла першу домашню гру і була на межі поразки у всій серії. Але! Львів’яни спромоглися зрівняти рахунок в серії, вигравши четверту гру, а потім в гостях виграли ще раз і стали чемпіонами України. То було останнє чемпіонство «Енергії», а щодо перебігу подій в тій серії, вам, шановні читачі, він нічого не нагадує? Та це і є той графік, за яким «Енергія» пройшла в півфіналі «Ураган»!

Додамо, що після того чемпіонського фіналу «Енергія» ще двічі боролася за золоті медалі, в двох наступних сезонах. Але кожного разу на заваді до них ставав «Продексім». В сезоні-16/17 в фіналі «Енергія» виграла першу гру, а три наступні програла. За рік «Енергія» в фіналі не взяла у «Продексіма» навіть і одну гру.

Платівка гри. Олег Волосянко про збірні

Коментатором на грі «Урагану» і «Енергії» традиційно для домашніх матчів франківців був Олег Волосянко, і загалом він всю гру відпрацював на оцінку «добре». Чому не на «відмінно», бо є одне зауваження. В першому таймі Олег для всіх дуже детально розібрав жереб національних збірних в чемпіонатах світу та Європи. Опустимо той момент, наскільки це було доречним саме в цій грі. ОК, розповів і розповів. Але на початку другого тайму, напевне, трохи перехвилювавшись від подій в грі, Олег знову почав розповідати про жеребкування для національних збірних, і добре, щоб це було поверхнево, але ж ні – знову з усіма деталями, які слухати вже було неможливим.

Футзальні трансляції напевне на 99 відсотків дивляться люди, які добре в темі того, що відбувається в футзалі, які й так добре обізнані, з ким збірні України гратимуть в кваліфікації до чемпіонатів світу та Європи. Втім, це не відміняє того, що в цілому всю гру Олег Волосянко відпрацював на належному рівні.

Заява після гри. Максим Павленко

Громом серед неясного суботнього неба, яке було після фінальної сирени в Івано-Франківську, стала заява Максима Павленка: «З завтрашнього дня я вже не тренер футбольного клубу «Ураган»».

Чого тільки не можна було прочитати з приводу цього в коментарях на різних інформаційних ресурсах. Від того, що «пішла епоха», «ви найкращий, поспішне рішення» до «не дивина, дивина те, що навіть за третє місце не хоче грати. а як ж контракт?». Почитати було цікаво, але дозволю собі і власні п’ять копійок вставити з цього приводу.

По-перше, двома руками «за» з думкою, а як же матчі за третє місце?! За 25 років роботи в футзалі це вперше, щоб тренер, давайте називати речі своїми іменами, просто кинув команду. Максиму Михайловичу особисто не цікаві бронзові медалі, а як же клуб, де тебе майже вісім років носили на руках, робили з тебе іконостас і на нього молилися? Деякі коментарі навіть близькі до того, а як же жити далі? Та нормально жити! Не створювати собі кумира – і жити. Перш за все, зібратися і виграти бронзові медалі, на які тепер 100 відсотків розіграється апетит у команди «SkyUp Futsal». От Тарасу Шпичці та його підопічним «бронза» буде в самий раз.

Це по-перше. По-друге, життєвий досвід підказує автору цих рядків, що такі заяви, і це стосується не тільки Максима Павленка, а і будь-яких тренерів, робляться не просто так. Тренер, тим більше футзальний, це професія не муляр або тесляр: не подобається одне будівельно-монтажне управління – піду в сусіднє. На ринку безробітних футзальних тренерів достатньо, а наша футзальна Екстраліга не гумова. До того ж, в Україні не тільки в футзалі, а навіть у футболі система працює по-іншому, за рідкими випадками. Нехай спробує «Металіст-1925» звільнити Віктора Скрипника через виліт до Першої ліги, так і без штанів на кілька років залишиться.

До чого ведеться? Всім відома така польська футзальна команда «Пяст», в якій грав Кирило Ципун. Так з неї днями за обопільною згодою пішов відомий португальський тренер Орландо Дуарте, який працював в «Пясті» майже п’ять років, і команда один раз стала чемпіоном, а ще три рази була в призерах. Поки соціальні мережі обговорювали «чи є життя після Дуарте», як вже наступного дня латвійський футзальний клуб RFS Futsal, віцечемпіон країни, з гордістю повідомив, що його головним тренером став… Орландо Дуарте. Отака схема автору цих рядків більш зрозуміла, і таких випадків в командних видах спорту безліч.

Тому, як прагматична, а місцями і цинічна людина, автор цих рядків має підстави очікувати, що Максим Павленко зробив свою заяву не просто так. По-перше, в нього є варіант для подальшої праці, не важливо, чи вже письмовий чи усний. По-друге, Максим Михайлович, який знає всю ситуацію в клубі «Ураган» зсередини, а ми можемо про неї тільки здогадуватися, вбачає, що найближчим часом перспективи в «Урагані» немає. Мова не про існування клубу, а про його можливість, наприклад, вже за рік-два повернутися на провідні позиції. Тому дуже не хочеться розцінювати відхід Максима Павленка як втечу з корабля, що тоне, але щось десь схоже на таке. Принаймні, всі етичні складові оцього драп-маршу тепер вже колишнього тренера «Урагану» саме зараз, не очікуючи завершення сезону, очевидно не на його боці.

Закономірність перемоги «Енергії»

Закриваючи тему цього півфіналу, варто підбити його підсумок – «Енергія» перемогла не тільки справедливо, але й закономірно. Про воротарську складову цієї закономірності було вище, але ще раз: тандем воротарів Войтович-Кардаш був на голову сильнішим і ефективнішим за дует Сіріцький-Савенко.

Пам’ятаєте таку тезу «кадри вирішують все»? От вони все і вирішили, вони були не стільки кращими, скільки більшими у Валерія Легчанова. Якщо розкласти їх, то головний тренер «Енергії» мав в своєму розпорядженні Тараса Кузя плюс ще дев’ять рівноцінних взаємозамінних гравців. Не беремо тут в розрахунок Романа Гураля, який практично не грав. Наявність дев’яти гравців і забезпечила кадрову перевагу «Енергії». Валерій Легчанов міг їх використовувати в будь-яких комбінаціях, і ніхто з них не просідав і не випадав, а, навпаки, вистрілити міг будь-хто. От, наприклад, героєм п’ятої гри став Володимир Буньо, і хто від нього таке очікував. В окремих матчах дуже корисно зіграв Михайло Зварич, але не можна казати, що він тягнув команду всю серію.

А щодо «Урагану»? А от в ньому в плей-офф сталася катастрофа. Одна її складова це те, що не було Ігоря Корсуна, але, вибачте, команда, яка проголошує чемпіонські амбіції, не може залежати від одного гравця. Щоб компенсувати його відсутність, Максим Павленко був змушений розірвати другу четвірку, перевівши з неї до першої Михайла Грицину. Але послабивши другу четвірку, він не посилив першу, і не молодший з братів Грицин був причиною цього. В ній вилізли ще дві проблеми, і перша це Назар Швед. Хто-небудь може що-небудь сказати про його ефективні дії? Швед виступав в ролі асистента, піднощика снарядів, але ніяк не в якості того, хто тягне команду.

Друга проблема – Артем Фаренюк, наш так би мовити «голеадор», «фара-гол» та тому подібне. В одному з наших дописів був розбір того, що Фаренюк свою результативність зробив, забиваючи або відвертим аутсайдерам, або тоді, коли його голи вже просто добивали суперника, який лежав на паркеті. Є така статистика по Фаренюку. З 29-ти його голів лише три такі, коли «Ураган» відкривав рахунок. Один з них в четвертій півфінальній грі проти «Енергії», яку франківці не виграли – і цей гол виявився для нього єдиним! І це тоді, коли саме його голи конче потрібні були його команді. Загалом «Ураган» в п’яти іграх забив «Енергії» 11 м’ячів, і коли головний голеадор команди забиває всього один, це хіба нормально? От і вийшло, що по факту перша четвірка «Урагану» була не четвіркою, а грала, скажемо пом’якште, в три гравці. Це могло проконати і проконало на рівні «Кардиналу-Рівне», але на рівні добротної «Енергії» було приреченим.

Далі про другу четвірку франківців: Микола Грицина-Андрій Британ-Мар’ян Масевич-Станіслав Моспан. В ній на належному рівні зіграв Микола Грицина (три голи в півфіналі), але йому 3 червня виповнилося 35 і було очевидним, що п’ять матчів на високому рівні він не витягне. Так, ми всі запам’ятаємо його шедевральний гол в другій грі на прапорці, але це всього один удар, до того ж, «Ураган» ту гру не виграв. На рівні вище очікуваного відіграв Мар’ян Масевич, в його активі два голи, це рівно половина із того, що він забив за весь сезон. Британ та Станіслав Моспан провели півфінал на своєму рівні, але при здоровому Корсуні хтось з них виходив би на майданчик час від часу, тобто їхня функція в команді – це дев’ятий гравець.

От фактично і весь кадровий ресурс Максима Павленка, за яким далі Ілля Приходько, Олександр Жуков та Андрій Ткачук. З них більш менш виходив на майданчик Приходько, але цьому молодому гравцеві якось забагато зробили реклами. Той, хто регулярно переглядав матчі Юнацької Екстраліги, погодиться, що він навіть в ній не запалював, більше того, «Ураган» (U-17) без нього виглядав цікавіше і ефективніше, бо не було «гри на Приходька».

І про останнє привід надає говорити заява Максима Павленка про його раптову відставку. Команда бореться за золото, але виходить, що її головний тренер тримає в голові варіант про свій відхід? З такими думками серії плей-офф не виграють. Так що, з перемогою «Енергії» все закономірно, і тепер черга тремтіти прийшла до «ХІТа». На відміну від львів’ян, які і так вже перевершили себе, команді Олега Лук’яненка є що втрачати. Тим більше, що і в ній є проблеми, які виявив півфінал зі «SkyUp Futsal». Для прикладу, хоча б ситуація з воротарями – в проведених іграх Войтович та Кардаш були кращими за Сухова та Кравця. Втім, ситуація з воротарями в фіналі може бути іншою. Щодо фіналу в цілому, то «ХІТу» треба зробити власні висновки з того, що було між «Ураганом» та «Енергією», і якщо після двох ігор в Києві серія перейде в затяжну фазу, в фінал на виснаження, то «Енергія» матиме в ньому реальні шанси на перемогу.

Закляття гри. Володар кубку без чемпіонства

Закон збереження емоцій ніхто не відміняв. Наскільки в «Урагані» було весело після перемоги в Кубку України, настільки ж сумно після втрати можливості грати за чемпіонство. По-перше, всі довго будуть пам’ятати, за яких обставин франківці виграли той кубок – лівий десятиметровий, з якого Петро Шотурма забив переможний м’яч, це хрест, який з «Ураганом» залишиться назавжди. Доля такого знущання над Грою (саме так, з великою літери) не вибачає.

По-друге, в нашому дописі, який вийшов після «Фіналу чотирьох», недарма було нагадування, що для команди, яка прагне чемпіонства, перемога в кубку це дурна ознака. Можна вірити в забобони або не вірити, але є беззаперечний факт – востаннє одна команда, це була «Енергія», робила дубль ще в сезоні-11/12, але тоді в «Енергії» були зібрані всі найсильніші гравці України, а львівський клуб фактично і був збірною України. В подальшому навіть в часи свого домінування «Локомотив» та «Продексім» не вигравали Кубок України.

Чи означає це, що в наступних сезонах тим, хто мріє про чемпіонство, на краще «злити» той кубок. Звісно ж, ні, більш ніж десятирічне закляття хтось колись подолає, але поки воно існує і працює, і «Ураган» став черговою його приреченою неминучою жертвою.

Бонус. Радянщина і АФУ

Минулого тижня Асоціація футзалу України оприлюднила на своїх ресурсах інформацію, яка стосується сезону-24/25, на початку якої повідомляється про наступне:

– Старт чемпіонату планується на 12 жовтня у зв’язку з участю збірної України в Чемпіонаті Світу 2024 в Узбекистані, який пройде з 14 вересня по 6 жовтня. Також було визначено, що старт підготовки української збірної розпочнеться у перший тиждень серпня.

По-перше, ані слово «чемпіонат», ані тим більше слово «світу» НЕ ПИШЕТЬСЯ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. Чемпіонат пишеться з великої літери лише тоді, як в цьому реченні, коли це слово стоїть на початку речення. Як, до речі, в «національна збірна України» з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ НЕ ПИШЕТЬСЯ слово «національна». Але, звісно, що в бонусі буде не про тих, хто в школі і тих навчальних закладах, що йдуть після неї, вчився, як у відомому виразі, «потроху – чомусь і якось», а про суть, написаного в цих двох реченнях.

Але для початку наведемо читачам формати проведення чемпіонату України за останні роки, починаючи з сезона-17/18:

17/18 – 10 команд в 2 кола, плей-офф
18/19 – 10 команд в 2 кола, потім 6 команд ще в 2 кола
19/20 – 9 команд в 2 кола, потім 6 команд ще в 2 кола
20/21 – 10 команд в 2 кола, плей-офф
21/22 – 10 команд в 3 кола, плей-офф
22/23 – 10 команд поділені на 2 зони, 4 кола всередині зон, 2 кола між зонами, плей-офф
23/24 – 10 команд в 3 кола, плей-офф
24/25 – 10-12 команд в 2 кола, плей-офф.

Як бачимо, протягом восьми сезонів формат чемпіонату в Екстра-лізі був аналогічним лише одного разу: коли 10 і 9 команд грали першу частину в два кола, а потім шістка кращих команд грала між собою ще в два кола з набраними очками. Питання – в якій ще країні так віртуозно і безжалісно глумляться над власним футзальним чемпіонатом? Можливо, хоча є великі сумніви, що в чемпіонаті Вануату або Папуа та Нової Гвінеї ще гірше, але ці країни не входять до провідних не те що в світі, а й в своїх регіонах. Так що, в умінні робити з чемпіонатом що заманеться, перевершити Асоціацію футзалу України просто неможливо.

Зміна формату відбувається щороку, щороку Асоціацією проводиться типу опитування учасників Екстра-ліги, як же їм хотілося б пограти в чемпіонаті, така собі «гра в демократію», а на виході приймається рішення, яке приймається на власний АФУ розсуд і під нього підводиться яке-небудь обґрунтовування. Цього разу «у зв’язку з участю збірної України в Чемпіонаті Світу». Іншими словами, «в інтересах збірної», і це от прив’язування чогось до ефемерних інтересів збірної відверто смердить радянщиною. Збірна це «наше все», а на клуби, вибачте, пох.

За своє життя автор цих рядків стільки разів спочатку в великому футболі, а згодом в футзалі, за часів пана Лисенчука, перетинався з формулюванням «в інтересах збірної», що й не порахувати, але так і не дочекався, щоб збірна чи СРСР, чи України стала чемпіоном світу або Європи. Вангую, що не дочекаємося і на Кубку світу з футзалу, який пройде в Узбекистані, і не треба тут шити автору цих рядків відсутність патріотизму. Те, що цього не буде, розуміють і вболівальники, і ті, хто вариться в Екстралізі, і гравці національної збірної, і її головний тренер. Більше того, це розуміють і ті, хто прийняв рішення в черговий раз відвовтузити чемпіонат України, засунувши його початок на 12 жовтня (і це не факт, на кінцеву дати впливає як довго збірна України затримається в Узбекистані). Чому цього не буде – так одна з причин і є, що в Україні так і не створено системного чемпіонату України в Екстра-лізі, немає системних Перших та Другої ліги, немає чітко вибудованої піраміди змагань, а все робиться ситуативно, що підкреслено навіть в заяві АФУ, де написано, що команд буде 10-12. Тобто, зараз ніхто не володіє інформацією напевне, скільки команд гратиме наступного сезону, і це ще одна неперевершена багаторічна унікальна особливість чемпіонатів, які проводить Асоціація футзалу України.

Що могло би бути дійсно «в інтересах збірної», спробуємо обґрунтувати. Фундамент підготовки гравців закладається в клубах в період передсезонної підготовки, коли клуби «сідають на збори». Що вони на них роблять, це справа самих клубів. Ігрові кондиції гравці набирають в змагальний період, тому цілком логічним було б розпочати чемпіонат в середині серпня, провести 3-4 тури, і Олександр Косенко отримав би в своє розпорядження гравців, яким не потрібно підтягувати фізику чи приводити їх до спільного знаменника. За час до чемпіонату світу потрібно було б лише підтягнутися тактично, розібрати і підготуватися до суперників в групі, і в першу чергу до збірної Аргентини, гра з якою буде вирішальною за перше місце в групі С. Хоча, за великим рахунком, перше чи друге без різниці, бо якщо проаналізувати подальшу сітку, то у першого місця в групі С в чвертьфіналі на горизонті Португалія, а у другого Іспанія.

В підготовці збірної є ще один аспект, про який ніхто не говорить, але він є. Згідно рішення АФУ, збірна розпочне підготовку «в перший тиждень серпня», і це в календарі серпеня четверте число. Гаразд, з неділі ніхто готуватися не розпочне, реальніше з понеділка – 5 серпня. Де в сьогоднішніх реаліях буде готуватися збірна України, це питання. Якщо в Україні, то варіантів небагато – Ужгород чи Львів, щоб було зручно виїхати з України. В умовах, що легко через кордон туди-сюди чоловікам призивного віку не покатаєшся, то якщо збірна вже залишить кордони України, то повернеться лише після чемпіонату світу. Наскільки відомо від пані Марини Кирилюк, менеджера збірних України, до початку чемпіонату світу плануються спаринги або участь в якомусь нетривалому міжнародному турнірі.

Підсумовуємо: для гравців збірної України планується, що приблизно з 5 серпня їх вилучають з клубів та родин для підготовки до чемпіонату світу, а повернуться вони до клубів і родин в районі 1 жовтня, це якщо свою участь в ЧС-2024 обмежать чвертьфіналом. Якщо ж збірна затримається в Узбекистані ще, то додому вона повернеться після 5-го жовтня. Це так пишеться «збірна України», а насправді мова йде про півтора десятків молодих людей, в яких в їхньому віці в перевищеному об’ємі присутні певні фізіологічні потреби, і мова не про поїсти. Просте питання: чи до футзалу їм всім буде, коли вони майже два місяці не будуть бачити своїх привабливих осіб прекрасної статі з усіма наслідками, які з них (з гравців) витікають? Питання нібито і якесь недолуге, але недолуге воно для тих, хто буде сидіти вдома, а привабливі особи прекрасної статі за потреби завжди будуть поруч. Гравцям же за місяць відірваності буде не до жартів, і юні та молоді мешканки Узбекистану будуть виглядати неймовірно привабливими.

Свого часу довелося щільно спілкуватися з деякими гравцями «Металіста» та слухати їхні байки, як вони перебували на кількатижневих зборах в деяких африканських країнах, куди їх відправляли для зміцнення культурних стосунків з братніми Радянському Союзу країнами. Через певний час, коли стосунки вже вимагали невідкладного зміцнення, футболісти йшли до певних закладів, в яких за якихось п’ять баксів вони могли вибрати об’єкт зміцнення, і тим об’єктам ще й було за щастя, що обрали саме її. Але то було в дуже давні часи, коли всі нинішні збірники ще й не народилися. Зараз же п’ятіркою баксів за зміцнення стосунків не обійдешся, та й Узбекистан – це не африканські країни, а Схід, як відомо, справа тонка.

P.S. Майже дві доби пройшло з моменту поразки «Урагану» від «Енергії», а на інформаційних ресурсах івано-франківського клубу – ані на офіційному сайті, ані на сторінці в ФБ – про те, як закінчилася п’ята гра, жодного слова. Пресслужба клубу, найкраща та найоперативніша пресслужба Екстраліги за версією АФУ, пішла разом за Максимом Павленком?

Анатолій ПОДВОЙСЬКИЙ

Фото ФБ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ