Товариська гра «Сокола» з «Хмельницькими делікатесами» стала приводом для прес-служби СК «Сокіл» для розмови з головним тренером нашої команди Романом Ковальчиком не тільки конкретно про гру, а й загалом про поточний стан справ в команді і про деякі проблемні місця всього чемпіонату України, які не сприяють його розвитку і прогресу українських футзалістів.
– Роман Миколайович, минулої суботи «Сокіл» провів товариську гру з «Хмельницькими делікатесами», і це за півтора місяця, що пройшли після останньої офіційної гри команди, лише другий спаринг подібного рівня. Чи не замало це за цей період для нашої команди, яка перебуває зараз в тренувальному режимі?
– На даному етапі цього достатньо. Ми поступово відійшли від напруги в чемпіонаті, до якого більшість гравців вступили неготовими. В нас не було зборів, тому що нам доводилося формувати нову команду, і більшість з гравців взагалі не грали в серйозний футзал. Тому протягом цих півтора місяців ми зробили лише дві гри, щоб передивитися, в якому напрямку проводити навчання команди. Надалі кількість ігор буде збільшуватися, але ми будемо відштовхуватися від того, як гравці будуть поводитися на майданчику в технічному та тактичному аспектах.
– За планом «Соколу» до відпустки працювати ще два місяці. Як Ви вважаєте, яка кількість контрольних матчів була б оптимальною на квітень та травень?
– На квітень будемо готувати собі чотири гри. Вони будуть спареними, а між ними буде час, щоб закріпити ті навички, які ми вже напрацювали в березні. В травні також будемо шукати декілька хороших ігор з суперниками високої кваліфікації, знову ж таки, щоб закріпити все те, що ми напрацюємо за весь час підготовки команди. По такому зростаючому напрямку по роботі гравців і їхньому психологічному аспекту відношення до ігор ми будемо працювати до 1-го червня.
– Стосовно гри з «Хмельницькими делікатесами» вже по факту можна сказати, що перший тайм «Сокіл» строго грав так, щоб всі гравці отримали однаковий ігровий час, а другий тайм – виключно з п’ятим польовим гравцем на «своєму» м’ячі. Чому саме таким був план на гру?
– Я вже говорив і ще раз говорю: ми працюємо в напрямку навчання, і я хотів, щоб всі наші гравці в трьох четвірках відчули гру на супернику такого рівня. Це надало достатньо матеріалу для роботи і аналізу, щоб розібратися, що треба підкорегувати на квітень.
– Ця гра показала те, що ми, на жаль, бачили і в багатьох іграх чемпіонату: шість м’ячів забила перша четвірка, дві інші виходили, можна так образно сказати, щоб перепочила перша четвірка. Тут більше питань до другої четвірки: хлопці майже весь рік грали, і все ж таки така психологічна невпевненість у власних силах і можливостях. Чому це так і що можна зробити, щоб у хлопців додалося впевненості? Грати ж вони вміють.
– Перше за все, ми весь сезон грали і без першої четвірки, згадаємо хоча б травму Артура Подлюка та відсутність через апендицит Костянтина Абзалова. Тому першу четвірку доводилося підбирати на кожну гру. По-друге, у нас скільки ігор було, стільки і різних складів. Гравці багато хворіли, пропускали, відновлювалися, і вони були неготовими працювати на необхідному рівні. Так що перша четвірка у нас тільки почала вимальовуватися, і її ще треба награти та відшліфувати. Окрім того, потрібно під неї підібрати ще одного гравця. А другої та третьої четвірки у нас дійсно не існує, і в чемпіонаті не було – був тільки набір гравців. Тому за найближчі два місяці ми повинні з цими четвірками визначитися. Думаю, що друга четвірка сформується до початку травня, а далі, до кінця травня, будемо ретельно працювати над тим, щоб підготувати третю четвірку.
Тому в грі з «Хмельницькими делікатесами» і йшла така невпевненість в грі. Перша четвірка забила всі шість м’ячів, а з рештою в нас повний різнобій.
– В грі цей момент випадково виник: Абзалов отримав пошкодження в середині другого тайму, і замість нього до першої четвірки був підключений Вадим Данилюк. Йому вдалося відзначитися забитим м’ячем, а як загалом він виглядав у взаємодіях з більш досвідченими гравцями?
– Достатньо непогано, гри не зіпсував і не випадав. Це ще раз підтверджує, що в нас є кістяк гравців, і ми маємо все зробити, щоб в нас були гравці, які в випадку будь-чого могли підмінити один одного.
Тому по першій четвірці у нас все більш-менш все гаразд, ми вже розуміємо, хто кого може підмінити. Далі будемо формувати другу четвірку, а також награвати варіанти, щоб і її боєздатність не зменшувалася, якщо хтось з різних причин буде випадати.
– Перед грою так склалися обставини, що і Сергій Шевченко, фактично наш перший воротар, не зміг прийняти участь в грі з «Хмельницькими делікатесами». Тому однаковий ігровий час отримали Олег Чайка та Богдан Бабенко, які виявилися неготовими, що їм зі статусу другого-третього воротаря доведеться перейти в першого-другого. Який напрямок роботи може бути з ними?
– Це якраз і показує, що коли вони сюди прийшли, ніхто з них не грав на потрібному рівні. В деяких іграх їм доводилося виходити або спонтанно, або за необхідністю. Тому саме зараз нам потрібно всі їхні недопрацювання та огріхи прибирати: що в психологічному аспекті, що в технічному, що в тактичному.
– Ви часто-густо кажете, що команді не вистачає ігрових навантажень. Нещодавно Асоціація футзалу України анонсувала проект Першої ліги, в якій теоретично і «Сокіл» міг би приймати участь. Чи міг би цей турнір бути корисним для нашої команди в тому форматі, в якому він запропонований АФУ?
– Однозначно для нас він не є зручним. Перше це те, що ми знову вв’язуємося в боротьбу, не маючи хорошого індивідуального підґрунтя. Якщо я зараз випущу гравців в боротьбу, то знову почнеться порожня біганина, а разом з нею боротьба не зрозуміло заради чого. Тому нам цей проект категорично не підходить, ми будемо працювати в своєму режимі. Нам треба працювати над тими прогалинами, які є в кожного з гравців: що індивідуальні, що з дитинства, що зі школи. Нам потрібно, щоб гравці вийшли на такий рівень, від якого можна відштовхуватися, щоб будувати з ними боєздатну команду. Зараз у гравців індивідуальних помилок стільки, що в нас ще достатньо роботи, щоб вони їх уникали. Ми такою всеосяжною роботою зараз і займаємося.
– Днями до «Сокола» зверталися з АФУ, щодо планів і перспектив команди, а також нашої думки стосовно формату чемпіонату. Ваша позиція, та й позиція клубу вже неодноразово оприлюднювалася, і все ж таки, чи можна зараз почути Вашу думку про це, а також про те, що потрібно змінити, щоб чемпіонат України дійсно сприяв тому, що прописано в його Регламенті на самому початку. А саме: «Завданнями чемпіонату є сприяння подальшому розвитку футзалу в Україні; підвищення рівня майстерності футболістів». Те, що чемпіонат зараз не сприяє цим завданням, і він, м’яко кажучи, не в найкращому стані, красномовно показують виступи національної збірної та поступове її падіння в світовому та європейському рейтингах.
– Ми вже років п’ять говоримо Асоціації футзалу, але вони далеко і високо сидять і нас не чують, про те, що в нашому чемпіонаті потрібно грати спарені ігри, що дозволить збільшити кількість ігор. Кубок України можна залишити в нинішньому форматі. Про спарені ігри я ще кілька років тому говорив на засіданні Асоціації футзалу України. Їх можна проводити і з плей-офф на другому етапі, і без плей-офф. Чому Росія завжди грає в фінальних частинах чемпіонатів Європи та світу, і не тільки грає, а й бореться за найвищі місця? Чому Іспанія на провідних ролях? Кількість ігор! Тільки кількість ігор! В нас йде очевидна деградація через те, що у нас в регулярному чемпіонаті одна гра в тиждень або в два.
– Асоціація виправдовує поточний формат тим, що в нас в командах багато гравців вікових, тих, кому за 30, а то й за 35, і ці гравці режим спарених ігор не витримають фізично. Тому і чемпіонат потрібно під них підлаштовувати.
– Так давайте вирішимо, для кого ми граємо чемпіонат. Заради того, щоб в ньому пограли вікові гравці? Чи все ж таки заради того, що написано в Регламенті: підняти рівень українського футзалу? Асоціація сама штучно зробила так, що в нас не може бути ні молодіжної збірної хорошої, ні боєздатної національної збірної. Ми граємо по одній грі на тиждень, а то і на два. До того ж, додайте сюди і те, що в Україні ми долаємо великі відстані, переїжджаючи з заходу на схід України і навпаки, заради ігор з 40-ка хвилин, в яких лічені гравці в командах на майданчиках проводять по 20 хвилин, а більшість і того менше. Про яке зростання майстерності йде мова, коли гравці грають в тиждень по 20 хвилин? Чому ми підлаштовуємося в чемпіонаті під тих, чий найкращий спортивний вік вже минув? Або під тих, хто вочевидь вже не схожий на футболіста через живіт та зайву вагу.
Будуть спарені ігри – це змусить інтенсивніше працювати тренерів, лікарів, самих футзалістів. Вся робота на тренуваннях піде в зовсім іншому напрямку, ми автоматично почнемо піднімати свій рівень футзалу, клубів і національної збірної. Кожній команді буде нікуди діватися і мати третю четвірку, більше довіряти молодим гравцям. Тренери будуть змушені в тренувальному процесі більше уваги приділяти і молоді, тому що в чемпіонаті молодих гравців доведеться на майданчик випускати і тоді, коли на кону буде стояти результат, а не тільки тоді, коли ветерани вже забезпечать результат і їм можна буде дати перепочити.
Розумію, що при зміні формату на спарені тури командам буде важко перебудовуватися, але цей етап швидко мине, і гравці навчаться психологічно та фізично відновлюватися. У нашого клубного футзалу немає іншого шляху, як стати на цю дорогу і почати рухатися вперед, а не сповзати за всіма результатами все нижче і нижче. На жаль, ми ніяк не можемо чи не хочемо на цю дорогу стати, тому і не дивно, що ми пролетіли повз чемпіонат світу, не зрозуміло і боязно, яке ще фіаско може нас чекати і на чемпіонаті Європи.
Прес-служба СК «Сокіл»
