Олександр Мирний: «Настільки унікального клубу, як наш, навіть в Європі немає»
В другій частині інтерв’ю Почесного президента СК «Сокіл» Олександра Мирного клубній прес-службі можна дізнатися про односторонність «етики та чесної гри» в нашому футзалі, над чим би він розміркував, якби «Сокіл» не грав в Екстра-лізі, за яких умов футзал може бути маркетингово привабливим, і поділився тим, що його і надалі спонукатиме вкладати гроші в футзал.
– Олександр Борисович, тож тоді за яких умов «Сокіл» готовий повернутися до підтримки партнерства АФУ та букмекерів?
– Якщо в грі з «ДЕ Трейдингом» судді відпрацюють так, що до них не буде питань, вони будуть судити те, що бачать, якщо будуть помилятися, то будуть помилятися однаково в дві сторони, то команда повернеться до співпраці зі спонсором від АФУ. Якщо ні, то, значить, не повернеться. Якщо будуть санкції, що ж, будемо розглядати. Але ми не дозволимо будь-кому, особливо суддям, які коштують 2000 гривень за матч, виходити і вбивати працю десятків людей і марнувати мільйони, які вкладаються в підготовку команди, в підготовку дітей, взагалі в існування клубу. Якщо АФУ буде продовжувати таку політику, що є обрані клуби, які судять об’єктивно, а є масовка, яка має обслуговувати так звані клуби-гранди, то ми і надалі будемо не погоджуватися з цим. Інакше футзал в Україні буде і далі падати, падати і падати. Що, на жаль, відбувається на сьогоднішній день.
– Те суддівство, яке було в нашій грі з АФФК «Суми», якими словами чи епітетами можна охарактеризувати, не забуваючи про пильне око існуючого в Українській Асоціації футболу Комітету етики та чесної гри? Це відсутність професіоналізму чи щось інше? Воно, те суддівство, з поняттям «чесна гра» взагалі поруч стоїть?
– Я би акцентував увагу не тільки на грі з Сумами – я би почав з гри з «Ураганом», коли пріснопам’ятний Лутій, який разом з Чубинським «вбивав» команду в Херсоні в рік першого чемпіонства «Продексіма», раптом побачив в боротьбі Хамдамова з гравцем «Урагану» пас назад в руки воротарю, поставив абсолютно надуманий вільний удар. «Ураган» повів 2:0, після чого наші гравці так і не змогли зібратися. Ще була гра з Сумами, Ще була гра з «Монолітом» – є три гри поспіль, в яких судді помилялися виключно в одну сторону.
В мене була переписка з президентом АФУ, який написав, що вас ніхто не вбивав, а були помилки, низький рівень суддівства. Якщо низький рівень суддівства, то судді мають помилятися в дві сторони хоча б в співвідношенні 60 на 40. Але якщо я уважно передивився всі ці три гри і мені хто-небудь покаже хоч одну помилку, особливо результативну, які були в цих іграх на користь «Сокола», тоді я скажу: «Так, це були помилки». Якщо цього немає, а є те, що є, то я скажу, що це було упереджене суддівство, яке ховається за поняттям «низька кваліфікація». Тому що той суддя, який є працівником спорткомітету, здається, Дудка його прізвище – я тепер розумію, чому у українців прислів’я такі влучні, бо «буде вам і дудка, буде вам і свисток», це є тільки у нас, думаю, що в Британії таких прислів’їв немає, то Дудка, який просто шукав порушення в першому таймі зі сторони гравців «Сокола» і відмінив абсолютно чистий гол, який наша команда забила першою, тим самим зламавши повністю гру команди, він вже наступного тижня судив іншу гру. І теж там, до речі, «відзначався»: подивіться на реакцію гравців «Кардиналу», коли Дудка за кільканадцять секунд до кінця гри при тому, що «Кардинал» програвав один м’яч, просто віддав м’яч супернику рівненської команди. І нічого – жодної реакції з боку суддівського комітету, жодної реакції з боку АФУ.
– А Вас взагалі не здивувало, що недавня заява цього Комітету УАФ, джерелом якого була ймовірність фіксованого результату гри в молодіжному футбольному чемпіонаті, про що в заяві і є конкретне уточнення, в усіченому вигляді з’явилося і на сайті АФУ? Ніби то до українського футзалу бруд ігор з фіксованим результатом не дійшов – тоді для чого?
– Зрозуміло для чого. Щоб нагадати всім, що судді в нас священні недоторкані корови. Мене дивує інше: чому керівництво як футболу, так і футзалу нагадує про етичну поведінку по відношенню до суддів з боку гравців, тренерів, власників команд, президентів, і ніколи не нагадує про етичну поведінку суддів по відношенню до команд? Чому ці люди практично безкарно знищують результати роботи багатьох людей? Чому в нас постійно зникають як футбольні, так і футзальні клуби? Чому в нас чемпіонати з футболу та футзалу стають все більше та більше нецікавими? Чому українські футбольні клуби все нижче і нижче опиняються в рейтингах УЄФА, а футзальні збірні займають ті місця настільки низькі, які ніколи не займали? Найгірші місця в своїй історії. Саме тому, що коріння, я би навіть сказав – один з корінців, якраз веде до суддівського корпусу. Тому що вони увіровали в свою безкарність і свою всемогутність. Таке враження, що вони між собою вирішують, хто має виграти, хто має програти, або просто виконують вказівки, убивають команди і не несуть за це жодної відповідальності.
Жодного разу не вийшов суддя і публічно не вибачився перед тією чи іншою командою, у якої він своїм рішенням забрав перемогу. Жодного разу жодний суддя після матчу не дав інтерв’ю і не пояснив свою позицію. Що, наприклад, робиться в Нідерландах, і не тільки там. Жодного разу Комітет з етики не розглянув поведінку судді якраз з етичних норм, моральних норм, і не прийняв рішення по цьому судді, навіть до пожиттєвого позбавлення можливості обслуговувати ті чи інші матчі. Але в той же час, наприклад, президент «Агробізнеса» пожиттєво позбавили можливості працювати у футболі і з футбольними клубами. Мені здається, що ці перекоси призведуть до повної деградації. І поки не пізно, треба футбольним та футзальним функціонерам зупинятися, бо футбол і футзал – це шоу, а шоу, в якому навіть не диригент, а працівник сцени вирішує, хто буде виступати і як, з яким акомпанементом, з яким освітленням та шумовими ефектами, а ще в будь-який час може вимкнути світло артистам на сцені, то все це, крім огиди, не викликає нічого.
– Ті два арбітри гри «Сокола» з Сумами, яку ми згадували, Фесенко та Дуцяк, вони вже місяць не судять. Це в суддівському середовищі і вважається покаранням. Можна його вважати адекватним?
– По-перше, ми не знаємо, чи взагалі це покарання і наскільки воно суворе. Тому що чомусь покарання, яке гравець отримує за червону карту, оприлюднюється, а покарання суддям, якщо вони є, це таємниця за сімома замками, і ми можемо лише про щось здогадуватися. По-друге, чому коли, наприклад, клуб або вболівальники клубу порушують якісь правила норм регламенту, на них накладаються штрафи, а на суддів, які так себе поводять, які просто реально забирають гроші, вкладені в команду, на них ніяких штрафів не накладається? Чому коли тренер емоційно після матчу може сказати, що суддя вбив команду, він обов’язково, в будь-якому випадку, заплатить штраф, заплатить штраф за слова, хочу додати, але жодного разу ми з вами не чули, що за дію, за конкретну дію суддя витягнув гроші з власної кишені?
В усьому світі, коли пишуться закони, вони пишуться з точки зору справедливої рівноваги. Якщо тут є отаке покарання для однієї сторони, то для іншої буде точно таке покарання. Це принцип справедливості, принцип рівноваги. У випадку ж з нашими суддями ми не можемо вести мову про якусь справедливість. Тут гра в одні ворота.
– Приємним моментом цього літа стало те, що футзальна Екстра-ліга збільшилася до 10 команд. Враховуючи, що за нашим сильнішим дивізіоном відсутня перша ліга, які можуть бути перспективи, що Екстра-ліга зросте хоча б команд до 12-ти? Адже фінанси це ж не головний чинник того, що команди з регіонів не прагнуть до еліти? В тому ж футболі, в якому на утримання команди йдуть фінанси зовсім іншого порядку, в УПЛ вже 14 команд, а з 2021-го року буде навіть 16? Можна навіть це питання сформулювати по-іншому: якби Ви знаходилися поза елітою та коливалися, йти до Екстра-ліги чи не йти, які б Ви аргументи розглядали як «pro», а які «contra»? Можливо, зараз є власники футзальних клубів, які знаходяться в процесі подібного «коливання», що б Ви їм порадили?
– Якби я знаходився за межами Екстра-ліги, я би обов’язково дивився на відношення АФУ до, скажемо так, маленьких команд. Бо якби я представляв велику команду, для прикладу візьмемо «ХІТ», який вже довго грає в Екстра-лізі, то коли ти постійно на іграх, на якихось виїздах, не ти біля президента АФУ, а президент АФУ біля тебе, то ти можеш бути спокійним за свою команду. Але такі люди – це виняток, а не правило. А як правило, маленькі команди позбавлені такого щастя постійно бачити на своїх іграх президента АФУ, і не тільки його, а і його заступників та членів виконкому.
Я думаю, що вони так і роблять. Вони дивляться на ставлення до маленьких команд, вони постійно дивляться на ці скандали, вони постійно дивляться на це суддівство, на те, яке відношення і взагалі в календарі. Я розшифрую це: ви пам’ятаєте, що минулого року більшість клубів виступило за систему плей-офф і цей рік показує, що це було правильним. Зараз йде боротьба і вона буде йти практично до останнього туру. І боротьба дуже жорстка – це підвищує видовищність, градус матчів, і сподіваюсь, що це буде йти на користь тим гравцям, які отримають досвід ігор в таких екстремальних умовах. Але тоді думку більшості просто проігнорували і сказали, що буде такий календар, який враховує інтереси збірної. Збірна провалила все, що могла провалити. І після цього і тренер збірної залишився, і збірна залишилися, і продовжується той рівень гри, який був, але перед клубами навіть ніхто не вибачився за те, що їхню точку зору, їхню думку ніхто не врахував, що їх фактично зламали через коліно. Люди дивляться на такі речі і приймають для себе рішення. Показово, що першої ліги практично немає. Власники команд, які готові вкладати гроші, вони навіть в першу лігу йти не хочуть, тому що в першій лізі теж в минулому році були ігри, коли, скажемо так, фаворити у випадку виникнення проблем на майданчику могли розраховувати на сторонню допомогу. Розумієте про що я. Зараз ніхто не хоче грати в таких умовах.
Для альтернативного прикладу можу привести чемпіонат Хмельницького з футзалу. 108 команд, причому є і з інших областей, грають і б’ються за право грати в цій лізі. На Хмельниччині є п’ять дивізіонів, і всі знають, що тут немає обраних команд, всі знають, що судді, які дозволять собі, скажемо так, «маленькие футбольные вольности», вони тут судити не будуть. І приклад Подворного, який судить Екстра-лігу і не має можливості судити чемпіонат Хмельницького з футзалу, дуже яскраве тому підтвердження. Є і ще люди, за якими, я знаю, уважно спостерігає керівництво Хмельницької асоціації футзалу і які намагають піти шляхом Подворного, бо вони разом працюють в Екстра-лізі. Але якщо вони тільки переступлять ту червону лінію, яка є, вони теж судити тут не будуть. Тому 108 команд готові нести витрати, готові їздити за 200 км тільки для того, щоб грати в чемпіонаті міста. От вам два полюси, дві протилежності.
– В умовах коронавірусу УЄФА вже продемонструвала, що футзал це те, розвитком чого цей керівний орган європейського футболу готовий жертвувати: відтермінований поки що на рік юнацький чемпіонат Європи, дещо кастрований вигляд має Ліга чемпіонів. Чи не провісники це того, що розвитку футзалу буде завданий удар, від якого він буде довго оговтуватися?
– Ви абсолютно праві. Так, це може завдати удару, але треба розуміти наскільки яскравий і видовищний цей вид спорту. Навіть зараз, коли ми онлайн дивимся чемпіонат Іспанії, та навіть чемпіонат України, бачимо наскільки різко зросла, фактично в рази, кількість глядачів, які дивляться онлайн. Саме це особисто мене тішить, тому що такий вид спорту не може бути, скажемо так, на задвірках. І якщо УЄФА буде менше приділяти увагу футзалу, то все одно будуть знаходитися шляхи розвитку футзалу.
Простий приклад – Балтійська футзальна ліга. Це товариський турнір, який дозволяє командам грати між собою і в якому вже прекрасно працює маркетингова складова. Ми бачимо, який там вже перелік спонсорів, наскільки правильно і грамотно підходить керівництво Балтійської футзальної ліги до просування цього проекту. Чому – а тому що це футзал, тому що це яскрава динамічна гра, в якій дійсно щосекунди змінюється ситуація, за якою цікаво дивитися, особливо вживу, та дійсно не залишає жодну людину байдужою. Тому так, удар буде нанесений, але удар наноситься і по футболу, це ми бачимо в інших видах спорту, але в тому, що футзал виживе при грамотному керівництві, я в цьому сумнівів не маю. На жаль, про Україну я поки що можу сказати, що я з тривогою дивлюся на те, що відбувається. Хоча, знову ж таки, зміна формату чемпіонату пішла на користь, і глядацький інтерес до онлайнів не спадає, а залишається на стабільному рівні.
– Питання вже ближче до Хмельницького, точніше, до будівництва Палацу спорту на Прибузькій. Ще якийсь рік тому, коли він буде збудований, цей термін виглядав як осяжне майбутнє. Зараз же – навіть страшно про щось говорити. Чимось схожа картина і в Рівному. У цих двох довгобудів спільна біда, чи, як у Льва Толстого, «кожна нещасна родина нещаслива по-своєму»?
– Я про Рівне менше знаю, але, я думаю, що в них спільна біда. Первісний кошторис, якщо я не помиляюсь, складав 120 мільйонів гривень, можу помилятися плюс-мінус десяток мільйонів. На сьогоднішній день кошторис вже 280 мільйонів, і я знаю, що пишуть документи на 310. В Хмельницькому будівництво цього спорткомплексу розглядалося як джерело наповнення партійної каси для виборів. Тому що це було і є абсолютно закрите будівництво: хто будує, як будує, за які кошти – це закрита інформація. Там поставлені особливо наближені до мера люди, і саме будівництво, повторюся, використовувалося не тільки як фінансово джерело, а і як джерело для піару. Вибори пройшли, вибори виграв діючий мер Хмельницького, і про будівництво знову всі забули. Тому що на сьогоднішній день немає такої нагальної потреби в грошах для виборів, немає потреби для піару, для передвиборчої кампанії. Що буде далі? Якщо на весну будуть оголошені дострокові вибори, чи парламентські чи президента, то я впевнений, що це питання буде знову підніматися.
– Як би не було сумно в тих чи інших питаннях, всім нам притаманно позитивно дивитися вперед, сподіватися на краще. Що Вас навіть в цих екстраординарних обставинах буде і в 2021-му році надихати опікуватися футзалом, що в перекладі на зрозумілу мову означає «вкладати власні кошти», безпосередньо в команду, в дитячо-юнацьку школу?
– Те саме, що і в попередні роки: бажання побудувати клуб європейського рівня і побудувати клуб, в якому діти з шести років будуть займатися виключно футзалом, для яких є перспектива зростати професійно. А для тих, хто не попаде в першу команду, бути людиною з правильними життєвими цінностями. Ми в першу чергу працюємо над тим, щоб прищепити дітям впевненість у власних силах, щоб пояснити дітям, що є добро, а що є зло, як би це смішно для наших недругів не звучало, мовляв, хто вони такі, щоб розказувати. Так, у нас є свої поняття добра і зла, ми про це кажемо. Мало того, ми цим і живемо, я думаю, це також дуже сильно дратує тих людей, які бажають, щоб ми зникли з футзальної мапи України. Ми показуємо це своїм життям, показуємо це своїм прикладом. Ми будемо це робити, поки в мене, у президента буде можливість фінансувати команду, у тренера буде бажання і можливість тренувати. Тому поки що нічого не міняється: поки є можливість в кожного з нас максимально вкладатися в наш клуб, ми будемо це робити. Я дуже на це сподіваюсь. Якщо щось трапиться, ну, нажаль, це буде трагедія. Я особисто впевнений в усіх тих людях, починаючи від водія автобуса і закінчуючи президентом клубу, в тому, що вони готові працювати на ті завдання, які ми ставимо перед собою. Завдання ми ставимо важкі, але абсолютно досяжні, і коли через декілька років наші діти поїдуть по Європі і в якості гравців провідних команд європейських чемпіонатів, і в якості команди, яка буде наводити жах на всіх суперників, я скажу, що ми – молодці. Цілей і мети ми досягли, далі ми сідаємо і ставимо перед собою нові завдання. Тому що життя – це рух вперед, і нарікати на життя це доля слабких і ображених. Ті люди, які з нами працюють, вони щасливі люди.
Прес-служба СК «Сокіл»
