Тренер дитячої групи ДЮСШ «Сокіл» 2011 р.н. Олександр Бондар про те, як його група пережила перші воєнні часи, як працює в поточних умовах, і про необхідність прийняття батьками виважених рішень, коли мова йде про долю їхніх дітей.
– Олександр Михайлович, як Ваша група дітей 2011 р.н. існувала після того, як 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення в нашу країну?
– Ми були змушені зупинити тренувальний процес, і велика кількість дітей разом з батьками виїхали за межі України. І через те теж певний час не було можливості поновити тренування. Коли ж така можливість з’явилася, то можу зазначити, що в тих дітей, що були в Хмельницькому, можна було побачити додатковий апетит до тренувань. Вони почали працювати з помітним натхненням.
– Коли перші «ластівки» почали повертатися в Україну?
– Так ми працювали до початку червня, коли діти почали повертатися, але не всі. Так сталося, що двоє вихованців, які були в нашій групі від самого початку, Ящук та Дмитрієв, прийняли рішення, що їм футзал не цікавий і залишили нашу команду. Втім, на їхні місця вже прийшли нові хлопчики, з якими ми зараз почали працювати. Сподіваюсь, що незабаром вони наздоженуть основну групу, і фактично з числа тих, хто виїжджав за кордон, лише один Ілля Бабій там зараз продовжує знаходитись.
– А скільки всього з групу за кордон виїжджало?
– П’ять чоловік. Ілля поїхав до Німеччини, а решта до Польщі.
– Чи був у Вас зв’язок з тими, хто поїхав за кордон?
– На жаль, не всі батьки бажали ділитися інформацією, де вони і які справи у дітей. Зокрема, батьки Назара Дмитрієва, хоча я просив всіх, хто за кордоном, не виходили на зв’язок. З рештою були на контакті. Мама Ілля Бабія регулярно скидувала відео, можна було бачити по відео, як справи у Роми Галайко. Батько Дениса Ящука, який нас залишив, спочатку регулярно скидував відео. Мій син також був за кордоном, втім, всі діти там грали не в футзал, а в футбол, але приємно, що кожний з наших вихованців в своїх командах був лідером.
– Ілля Бабій був дуже помітним в іграх Вашої команди в різноманітних турнірах…
– Так, це був один з лідерів нашої команди. Та навіть і в Німеччині, в тій лізі, де він грає в футбол, він встиг стати лідером команди, і за кілька місяців ігор встиг назабивати 58 м’ячів.
– Ви казали, що з відновленням тренувань діти працювали з натхненням, але його не може вистачати на тривалий час. Як зараз діти сприймають тренувальний процес?
– Через деякий час була помітна втома, пішли навантаження, але діти працюють. Мені подобається, як вони працюють. В кожного свій характер звичайно, але це – нормальна річ.
– В минулі роки діти в літній час відпочивали?
– Ні, ми ніколи не відпочивали. Ми все літо працювали. Дійсно, бувало, що хтось кудись поїхав-приїхав, вони і зараз їздили, раніше з батьками їздили, зараз з мамами їздили відпочивати – це нормальний процес, але група в нас ніколи не зупинялась працювати.
– Кількісно до 24 лютого скільки дітей було в групі, і скільки зараз?
– Ну, 24 лютого на тренування прийшли 3-4 чоловіка, але зараз в нас є повноцінна група з 15-ти чоловік.
– Ви напевне підтримуєте зв’язки з іншими тренерами цієї вікової категорії, яка зараз загалом ситуація по місту в ній?
– Мені здається, що по Хмельницькому не суттєві втрати. Навпаки, діти масово повернулися, і ті команди, проти яких ми грали, зберіглися майже в повному складі.
– А з інших міст, де йдуть активні бойові дії, до Вас в групи діти приходили?
– Були в мене нетривалий час два хлопчика з Харкова, але вони повернулися назад.
– Наскільки можливе повернення дитячих команд до змагального процесу?
– Звичайно, ми би цього дуже хотіли, але давайте не будемо забувати, що в нас в країні йде війна, і над усе май бути безпека. Навіть зараз ми з Вами говоримо, і під самий кінець тренування пролунала повітряна тривога, його довелося зупинити, і діти пішли в укриття. Треба враховувати всі моменти, і дуже важко сказати, чи погодяться батьки відпускати дітей, якщо їм потрібно бути виїхати в інші міста на кілька днів на ігри чемпіонату України. Хочеться грати, хочеться, щоб був змагальний процес, ми щотижня граємо товариські ігри, шукаємо і знаходимо, щоб з кимось зіграти. Але треба враховувати безпеку, і те, що життя дітей – це найцінніше і найважливіше. Життя однієї дитини важливіше, ніж титули чемпіонів світу чи Олімпійських ігор разом узятих.
– Чому в цей час на тренуваннях на відкритому повітрі Ви приділяєте основну увагу?
– Не можна казати, що ми постійно працюємо над чимось. Щотижня ми відпрацьовуємо певні речі, в нас є план тренувань, і ми його дотримуємося і виконуємо. Після товариських ігор по суботах ми потім маємо можливість з хлопцями аналізувати і бачити, чи виконали вони те, над чим ми працювали.
– Координація тренувального процесу організаційно з боку керівництва Спортивного клубу «Сокіл» в поточних умовах якось ускладнилася?
– В нас фактично нічого не змінилося. Йде війна, я розумію, наскільки зараз важко всім, але ніяких рухів в напрямку погіршення в нас немає. В нас є всі умови, ми тренуємося. Діти безкоштовно тренуються, безкоштовно для них надаються майданчики – клуб робить все можливе, щоб наші діти могли зростати в класних футзалістів. Жодна школа в місті не може надати те, що надаємо ми.
В нас зберіглася команда в Екстра-лізі, в цій команді грають вихованці нашої Дитячо-юнацької школи. Зараз до основної команди «Сокола» прийшли два хлопчики, в яких я був першим тренером – це Артур Хібовський та Олексій Майдан. Вони пройшли всі сходинки і ступені підготовки і залучені до першої команди – такого в місті не може запропонувати ніхто. Найгіршими порадниками в такій ситуації є батьки, які можуть приймати якісь рішення за дітей, не розуміючи хто і що може дійсно дати, які в кого дійсні перспективи. Батькам іноді потрібно спокійно сісти і зважити, хто, що пропонує і якими можуть бути перспективи, і тоді неважко прийняти вірне рішення. Ми не від кого не приховували, коли шість років тому група формувалася, що в нас футзальний клуб. Ми ж не казали, що будемо вчити дітей футболу, а потім переформатувалися. Тому, дуже-дуже болісно, коли зараз, я розумію, знаю ці факти, як тренери з інших шкіл намагаються перетягнути наших дітей, обіцяючи їм золоті гори, ще щось. Коли діти вже готові, коли вони все розуміють, коли вони грають, коли підготовлені, легко таке брати. А ти візьми новеньких, маленьких, підготуй. Але простіше щось пообіцяти, гарно розповісти, то і відбуваються такі неприємні ситуації.
– Така проблема вона завжди існувала.
– Так, проблема існувала, але я кажу про те, що всі батьки – розумні люди. Але давайте аналізувати останні події, які відбуваються. Я впевнений, що наша молодь швидко адаптується, і наш «Сокіл» буде на провідних ролях в українському футзалі, а його гравці в подальшому мають великі перспективи.
Прес-служба СК «СОКІЛ»
