Немає в світі людини, яка б не знала хто такий Джеймс Бонд, але напевне не всі одразу згадають, хто такий Ян Флемінг. А це та людина, яка більше 60-ти років тому написала велику кількість романів про супершпигуна Джеймса Бонда. Вони і стали основою сценаріїв більше 20-ти фільмів, які зібрали багатомільйонну касу і стали класикою світового кінематографу.
Чому ми тут згадуємо про британського журналіста, офіцера військово-морської розвідки та письменника, ким і був Ян Флемінг? Тому що йому належить авторство такої фрази: «Один раз – це випадковість. Двічі – це збіг. Три рази – це ворожі підступи». А підставою для того, щоб нагадати цей афоризм, стало те, що останнім часом стало коїтися з суддівством в матчах хмельницького «Сокола». Сказати, що в нашому клубі цим здивовані, не можна, більше того – це вже очікувалося. Розумний світ постійно змінюється, намагається вдосконалюватися, але це не про світ суддівський. Він давно вже став системою, і якщо ти не хочеш жити і працювати по правилам цієї системи, то вона тебе просто викидає з формулюванням навздогін професійної непридатності «не вміє судити».
Натомість є зворотні приклади. Вже кілька останніх років на нашому сайті були дописи про витівки одного «арбітра», який чи не через гру насуджував такого, що не налазить на голову. Це і ліві пенальті, це і руки, помічені, коли їх не було, і не помічені, коли вони були, це і жовті картки взагалі не тому, хто порушував правила. Останнє «кіно» було вже цього сезону, коли з’ясувалося, що людина просто не знає правил, про які арбітрам-початківцям розповідають на першому ж занятті. І що? Пересиділа вона трошки після того «кіна», і знову до праці на футзальні майданчики. Добре, що її вже більше не призначають на матчі «Сокола», але прикро за інші клуби, коли потім бачиш, як над ними «куражаться», це щоб не сказати знущаються.
Втім, ближче до теми і афоризму пана Флемінга. В наших щотижневих дописах про цікаві епізоди футзальної Екстра-ліги дуже тривалий час від початку сезону взагалі нічого не було про суддівство матчів «Сокола». Не тому, що не було про що зачепити, огріхи були, але вони сприймалися природньо, адже футзалісти тривалий час з відомих причин не грали, відповідно, і арбітри тривалий час не працювали на матчах високого рівня – всім потрібно було відновити свої кондиції. Тим часом, футзальний сезон перетнув свій екватор, і на наших іграх потроху почалися «дива». Повз них вже не можна було проходити, і ці дива почали включатися до наших тижневих оглядів під рубрикою квіз, де, давайте говорити відверто, в очевидному моменті читачам пропонувалися поруч з очевидною відповіддю і інші, навіть абсурдні варіанти. Пропонуємо їх згадати.
1. Гра 1 туру 3 етапу. «Енергія» – «Сокіл». (16 тур). Фол Легендзевича на Хамдамову, не призначення перспективного штрафного.
2. Гра 2 туру 3 етапу. «Сокіл» – «in.IT». (17 тур). Фол Кардаша на Абзалову, не фіксація фолу, який тягнув на картку Кардашу. не призначення штрафного.
3. Гра 3 туру 3 етапу. «Ураган» – «Сокіл» (18 тур). Фол Шведа на Хамдамову, не фіксація порушення, що призвело до атаки, після якої був відкритий рахунок.
Достатньо по Флемінгу, щоб говорити про ворожі підступи, чи не так? Всі ці епізоди поєднує те, що в них мали місце не фіксація порушення проти гравців «Сокола», що дозволяло нашим суперникам не тільки уникнути покарання, а й отримати з цього зиск, як це було з епізодом в Івано-Франківську. Що ж переповнило чашу терпіння і змусило робити, як ми і обіцяли напередодні, окремий допис, це те, що сталося в нещодавній грі 5 туру 3 етапу в Хмельницькому між «Соколом» та «Кардиналом-Рівнестандарт» на 32-й хвилині гри.
Після того, як Ви переглянули відео, зробимо його розбір. З ауту йде передача під удар Михайлу Волянюку, його відбиває Богдан Бабенко, однак Олександр Орган знову відкочує м’яч зручно під удар Волянюку. Далі ж – головне. На відео очевидно видно, що як тільки Волянюк пробив по м’ячу, Микола Сохорук ліву руку притиснув до тіла, а праву – до грудей, тобто, зробив все, що можна трактувати, як «уникнення можливості збільшення об’єму тіла». Далі Сохорук робить пів оберту вправо, і м’яч влучає йому в лікоть руки, притиснутої до грудей.
Далі в цьому моменті дивимося на розташування арбітрів. Арбітр Антон Ноєв знаходиться в такій позиції, що він ніяким чином не може напевне бачити, куди ж м’яч влучив в Сохорука. Натомість, другий арбітр, Ігор Андрєєв, знаходиться в ідеальній позиції, з якої не можна не побачити, що м’яч влучає Сухоруку в лікоть руки, притиснутої до грудей.
Наступний крок. Дивимося за реакцією гравців «Кардиналу-Рівнестандарт». Олександр Бондар, який теж знаходився на спиною Сохорука, піднімає догори обидві руки, і це – сигнал для арбітра Ноєва. Він зі стартовою швидкістю, якій позаздрив би Усейн Болт, не пробігши і трьох метрів в напрямку Сохорука, як рукою вже тягнеться до кишені, в якій знаходиться жовта картка. На обличчі Сохорука непорозуміння, а арбітр Андрєєв виключається з епізоду.
Проаналізуємо дії арбітра Ноєва. По-перше, ще раз підкреслюємо, що зі своєї позиції він не міг напевне побачити, куди було влучання м’яча в Сохорука, бо гравець був розташований до нього спиною. Якими були б логічними його дії в цій ситуації, коли він вже дав свисток? Це зробити паузу і вирушити в напрямку свого колеги. Пауза б дозволила обом арбітрам переосмислити ситуацію, обговорити її між собою, і прийняти правильне рішення. В цьому немає ніякого ноу-хау, і саме таке зробили арбітри Артем Духан та Артем Федоріщев, коли перший з них в грі «Ураган» – «Енергія» прийняв помилкове рішення зарахувати взяття воріт після удару Миколи Грицини. В тій ситуації Духан і Федоріщев зробили паузу, порозмовляли один з один, і перший арбітр, Духан, встав на бік другого, тому що саме другий, Федоріщев, знаходився в ідеальній позиції, з якої він міг побачити, що дотика м’яча до Назарія Войтовича не було, і м’яч напряму влетів до сітки з ауту.
По-друге, це швидкість, з якою Ноєв рвонув до Сохорука і почав діставати жовту картку. Проста життєва логіка підказує, що такі дії людини відбуваються в ситуації, коли вона її чекає, вона до неї готова в будь-який момент і має в голові програму, як діяти. Іншого пояснення не існує: Ноєв свідомо чекав хоч-якогось моменту, щоб створити для конкретної команди ситуацію, з якої б та команда могла отримати перевагу. В даному конкретному випадку – це щоб «Кардинал-Рівнестандарт» вийшов вперед. Іншого логічного пояснення відверто поспішним рухам, діям і рішенням арбітра Ноєва не існує. До того ж, всю відповідальність за цей епізод Ноєв в повній мірі повинен поділити і з Андрєєвим, який міг, але чомусь не запобіг помилці свого колеги.
Для тих, кого відео ні в чому не переконало, пропонуємо два фото, на яких немає сумнівів, де ж саме знаходилися руки Миколи Сохорука. Дякуємо за ці на рідкість вдалі фото представнику прес-служби СК «Сокіл» Олександру Донцю, який продемонстрував найвищий професіоналізм.
На цих фото в аналізі епізоду можна було б поставити крапку, але те, що було далі – це вже просто сміх, і констатація того, що обидва арбітра знаходилися в неадекватному стані. Дивимося, що було після того, як м’яч був встановлений для пробиття штрафного.
Арбітр Андрєєв спиною назад робить чотири (а не п’ять!) кроків, і рукою показує відстань, на якій має знаходитися стінка. І це чотири метра!!! Цікаво, що й гравець «Сокола» Владислав Первєєв повторює кроки арбітра – ті ж самі чотири кроки. Тобто, це вже порушення, при чому з подачі самого арбітра. Він забув про п’ять метрів для стінки? І де відповідні дії від Ноєва?
Далі. Гравці «Кардиналу-Рівнестандарт» починають розігрувати стандарт, Євген Ланко рухається в напрямку Кирило-Іллі Бабака, який виставляє руку, чим запобігає блокуванню з боку Ланка, який зупиняється і більше не робить кроків в напрямку Бабака. Тим часом, Волянюк робить передачу вліво під удар Горпиничу, і в цей момент лунає свисток арбітра Ноєва. Тепер питання: хто з гравців «Кардиналу-Рівнестандарт», не маючи жодного контакту з гравцем «Сокола», примудрився порушити правила? На думку Ноєва, це Ланко, якого це рішення відверто здивувало, а Волянюк взагалі схопився за голову.
Як в ситуації, яка б могла бути адекватно оцінена, можна припуститися стільки ляпів? Перший – зупинка гри. Другий – призначення штрафного. Третій – жовта картка. Четвертий – недотримання дистанції при встановленні стінки. П’ятий – фіксація блокування там, де його не було. Відповідь за загалом по всіх п’яти ляпах – це неготовність арбітрів до гри або відсутність потрібної кваліфікації. А от щодо перших трьох ляпів загалом, до розуму приходить тільки один варіант відповіді – це how much.
Щодо цієї бригади арбітрів, яка, до речі, чимало відсудила матчів цього сезону, побачимо ми їх ще на іграх «Сокола», чи їхнє використання в Хмельницькому було одноразовим, як-то кажуть, поживемо – побачимо.
А для «Сокола» описані вище події без наслідків не залишилися: для Миколи Сохорука ця жовта картка стала четвертою і наступну, дуже важливу для «Сокола» гру, з «CLUST-ом» він має пропустити. І тут знову є підстави підняти тему про заскорузлість і закостенілість існуючої суддівської системи. От написали ще в радянські часи регламенти проведення футбольних змагань, і всі за ними вже в 21-му сторіччі повинні жити. Очевидно ж, що жовта картка Сохоруку – це результат хибних дій арбітра, але свої пару копійок за «ліве» суддівство він отримав, а «ліва» жовта картка Сохорука стає проблемою «Сокола», адже з радянських часів в регламенті чітко прописано: «Протест не може бути поданий на попередження або вилучення футболіста з майданчика». От захотів умовний ноєв комусь показати жовту картку, і все – це вирок для гравця.
Цікаво, що в цьому сезоні вже був випадок, коли арбітри показали жовту карту не тому гравцю «in.IT». І що, думаєте, хтось її відмінив і переписав на дійсно винуватого гравця? Як би не так! Як може бути там, де люди живуть реаліями і можуть бути адекватними? Будь ласка, приклад з недавньої практики КДК Асоціації міні-футболу (футзалу) Хмельницької області, який своїм рішенням анулював після письмового звернення команд одразу дві жовті картки.
Повертаючись до пана Яна Флемінга, якось немає підстав не погодитися з його дуже розумним афоризмом про те, що означає третій раз. В нашому ж дописі мова взагалі йде про четвертий, і, цікаво, як би його назвав автор бестселерів про Джеймса Бонда. Замовлення? І тоді ж how much його тариф по сьогоднішньому життю?
Анатолій ПОДВОЙСЬКИЙ