Керівник ДЮСШ «Сокіл», а також тренер дитячої групи вікової категорії 2014 р.н. Микола Сохорук про відтік дітей в воєнний час, безпекову складову умов тренувального процесу та важливість того, що саме в цей час діти мали можливість займатися улюбленою справою.
– Микола Григорович, на сьогоднішньому тренуванні Вашої групи були присутніми близько 15-ти дітей. В порівнянні з тим, що було до війни, наскільки кількісно змінився склад групи?
– До війни в мене було близько 20-ти дітей, але деякі зараз поїхали за кордон і там поки що залишаються. Є і новачки, які прийшли під час війни, буквально нещодавно в мене з’явилися два харківських хлопчика, батьки яких переїхали до Хмельницького. Дуже сподіваємося, що ті дітки, які були до війни, повернуться, знову увіллються в колектив і надалі з ними будемо працювати.
– Підтримуєте з ними зв’язок?
– З батьками по вайберу, в інших мережах спілкуємося. Є дітки, які зараз в Італії, Польщі і Іспанії. Зараз в них канікули, а коли ще була школа, вони лише інколи грали в футбол, а для того, щоб вони ходили до якоїсь секції, в батьків ще немає можливості. Є велике бажання у всіх повернутися.
– Скільки тривала перерва в тренувальному процесі в Вашій групі?
– Десь близько двох місяців. Була така ситуація, що не знали що робити. Згодом потихеньку налагодилося, заняття в школі відновилися, і ми також почали працювати. Звичайно, коли лунає повітряна тривога, всі переміщуємося в бомбосховище, тому що обов’язкова вимога проводити тренування дітей там, де поруч є бомбосховище або надійне укриття. Це для нас головне, тому що безпека дітей та батьків – це над усе.
– Влітку є «сезонне» зменшення кількості дітей, які приходять на тренування?
– Точково батьки десь можуть повезти дітей з міста, але таких випадків небагато. Бува, що на тиждень, максимум днів на десять, і діти знову повертаються на тренування. В основному батьки зараз в місті знаходяться, звичайно, безпека і вони переживають за дітей і намагаються на тривалий час їх від себе нікуди не вивозити.
– За місяць вже має розпочатися навчальний рік. Як в той період можуть виглядати тренування?
– Ми зараз ще навіть не знаємо як він буде побудований. Якщо це буде так, як до війни, буде стабільний навчальний процес, то будемо проводити тренування на базі тих шкіл, де поруч є бомбосховища. Якщо буде якось по-іншому з навчальним процесом, то буде згодом прилаштовуватися до ситуації.
– Можливо, Ви в курсі, яка зараз ситуація в інших спортивних секціях щодо занять у діточок цієї вікової категорії?
– Я з багатьма тренерами спілкуюсь, наприклад, в мене знайомий тренер з Кам’янець-Подільського дітей 13-14 р.н., то він сказав, що дуже багато дітей виїхали, і він навіть розпустив групу, тому що більше десяти дітей в нього виїхали взагалі за кордон.
– Ви казали, що до Вас прийшли нові хлопчики з Харкова. Як Ви ставитеся до того, що вони, скоріш за все, з Вами будуть тимчасово, і за умови стабілізації ситуації в їхньому рідному місті повернуться додому?
– Я нормально до цього ставлюсь. Знаю, що дітки хочуть займатися, і якщо є бажання, то будь-яка дитина з будь-якого куточка України може до нас прийти в нашу школу. Впевнений, що кожний тренер поставиться до цього з порозумінням і буде з задоволенням тренувати дітей, щоб вони цей час проводили краще, ніж без тренувань.
– Ви ще є керівником Дитячо-юнацької спортивної школи «Сокіл». Як організаційно вирішується ситуація по місту з майданчиками для тренувань дітей?
– Всі дітки тренуються на гарних майданчиках. Керівник Спортклубу «Сокіл» Артем Глас в цьому плані молодець, він знайшов хороші майданчики, які тільки нещодавно побудовані і знаходяться у відмінному стані, що дуже важливо для занять з дітьми. З цим зараз в нас взагалі питань немає, дітки тренуються на хороших штучних майданчиках.
– Останнім часом поруч практично з усіма майданчиками, та й по місту, з’явилися оголошення щодо того, що дітки різних вікових категорій запрошуються до занять футзалу в ДЮСШ «Сокіл». Такий вид маркетингу працює, дзвінки є?
– Так, дуже непогано працює. До мене телефонують батьки дітей різної вікової категорії, я даю їм телефони тренерів, до яких вони можуть ходити. Чимало дзвінків і від місцевих мешканців, але ще більше від тих, хто приїхав до Хмельницького з інших міст. Є випадки, коли до нас приходять і з інших шкіл: комусь не підійшов тренер, хтось вирішив себе спробувати в футзалі.
Прес-служба СК «СОКІЛ»
