Зі ще одним тижнем, що залишився позаду, кількість днів, протягом яких триває агресія проти України, наблизилася до семи десятків. Головною новиною з футбольного життя країни стало офіційне рішення Української Прем’єр-ліги про те, що сезон-21/22 визнаний завершеним. Тобто, його догравати не будуть, і це робить майже нульовими шанси, що цього сезону будуть грати і футзалісти. Чому майже? Можна пригадати 2014 рік, коли Асоціація футзалу України в екстреному порядку змінили регламент і тоді в Черкасах півфіналісти провели укорочений плей-офф.
В теорії дещо подібне можна б було зробити і цього сезону. Як то могло б виглядати? Вже не звертаючи увагу на поточну турнірну таблицю АФУ могла б провести опитування серед клубів, хто готовий виставити команду. Напевне згоду не дадуть всі дев’ять клубів, і це можна зрозуміти. Але якщо бажання висловлять хоча б клубів шість, то ця ідея має сенс, і під таку кількість команд можна підібрати схему плей-офф, вже відштовхуючись від розташування команд в турнірці. Наприклад, якщо не буде згоди від «Продексіма», то номер з найвищим рейтингом переходить до «Урагану».
Щоб реалізувати ідею з відновленням чемпіонату, потрібно вирішити ще два моменти: де і як грати. І тут знову згадаємо 2014 рік з його плей-офф в одному місті. Яка зараз оперативна ситуація в різних регіонах України, наразі відомо всім, тому з цим проблеми не повинно бути, наприклад, Львів, Івано-Франківськ, Хмельницький або нейтральне місто – Чернівці. Щодо формату плей-офф, то для нього мінімуму буде достатньо, якщо, наприклад, протягом двох днів суперники зіграють двічі, щоб за сумою двох матчів визначити переможця.
Важлива складова в темі догравання чемпіонату, щоб не відкладати її зовсім вже на дальній термін. Чим довше триває війна, тим складніше утримувати команди, і напевне у самих гравців, які скучили за грою, буде бажання грати, якщо навіть в якихось клубах є складнощі з фінансуванням. Якщо вже ми згадали гроші, то тут і АФУ має якось попрацювати, щоб знайти джерела (не за рахунок клубів) фінансування праці, проїзду, мешкання арбітрів та спостерігачів.
Як бачимо, за сильного бажання якийсь варіант дограти чемпіонат існує, і він не такий вже витратний на відміну від великого футболу. А далі продовжимо тему, яку ми розпочали в дописі тижневої давнини, де була розповідь, як клуби Екстра-ліги існують в часи війни.
Рівненський «Кардинал-Рівнестандарт» майже по початку війни зазнав однієї втрати. Максим Малиновський до досягнення ним 18 років виїхав до Польщі, де вже не тільки грає, але і забиває за «Рекорд» з Бєльсько-Бялої. Але його за всієї поваги ключовим гравцем «Кардиналу-Рівнестандарт» не зазвеш, а решта гравців перебувають в своєму регіоні. Більше того, встигли пограти за різні рівненські команди в турнірі на підтримку ЗСУ на відкритому майданчику. Левову часту бюджету клубу складали бюджетні гроші, і, зрозуміло, зараз їх на футзал ніхто не дасть. Тобто, з одного боку, зібрати гравців Олександру Бондарю не проблема, але гроші – це дуже серйозна проблема подальшого існування «Кардиналу-Рівнестандарт». Втім, за багаторічну історію рівненського футзалу вже було таке не раз, що він був близьким до зникнення на всеукраїнському рівні, але все ж таки фінанси знаходилися. Можливо, в подальшому в Рівному знайдуться люди, яким футзал в своєму місті не буде байдужим.
Також могли пригадати свої ігрові навички і футзалісти львівської «Енергії», які на початку квітня грали в футбольному турнірі «Кубок допомоги Україні» і виступили доволі непогано, діставшись півфіналу. Як повідомляє офіційний сайт клубу, надалі гравці продовжують тренувальний процес під керівництвом Валерія Легчанова, і «паралельно підтримують волонтерські ініціативи, беруть участь у патрулюванні одного з районів міста». Це все дуже добре, але ж знову про тему грошей.
Для футзального середовища не секрет, що основне фінансування клубу йшло з профспілки «Львівобленерго», і поки все було добре та стабільно, все йшло своєю чергою. Але зараз війна, і інші часи. Джерела з інтернету свідчать, що майже на 90 відсотків власником «Львівобленерго» є Ігор Суркіс, який разом зі стоїм старшим братом за останні два місяці був в епіцентрі різних скандальних халеп – одна тільки історія з 13-ма коштовними годинниками чого варта. В умовах, коли київське «Динамо» близьке до того, щоб перейти до розпродажу всіх гравців, кого можна продати, чи варто від Ігоря Суркіса очікувати дозволу на те, щоб якісь гроші пішли на футзал, щоб і після війни продовжувати фінансувати львівську «Енергію». Конкретну відповідь на це питання важко дати. З одного боку, футзал і не потребує тих шалених грошей, які є футболі. З другого – чим довше буде тривати війна, тим меншими у футзалу будуть шанси отримати хоча б щось.
До речі, та ж сама проблема може виникнути і перед івано-франківським «Ураганом». Джерело його фінансування – це «Прикарпаттяобленерго», на 88 відсотків якого власником є все той же Ігор Суркіс. Тому, що до «Енергії», що до «Урагану» не можна виключати, що вже самим найближчим часом всі гравці цих двох команд можуть бути розпущені на «вільні хліба».
«ДЕ ТРЕЙДИНГ» з Миколаївки (Донецька область) опинився в самому пеклі війни. Лише кілька непровідних гравців цієї команди були з того регіону, решта з інших міст, в тому числі і головний тренер Олександр Хурсов. На жаль, про те, хто і де зараз гравці цієї команди, інформації обмаль, і є велика ймовірність, що «ДЕ ТРЕЙДИНГ» вже не зможе продовжити своє існування – для цього немає ні гравців, ні бази, ні фінансування.
Дуже тяжка воєнна доля випала на Суми, і це прямим чином може вплинути на існування команди АФФК «Суми». Єдине, що дає надію на те, що футзал в Сумах буде жити – це непогане підґрунтя на аматорському рівні, і те, що шалені гроші в командах, які представляли це місто в чемпіонатах України, ніколи не гуляли.
І, нарешті, очікувана для вболівальників «Сокола» інформація про нашу команду. Одразу після початку війни клуб зробив паузу в тренувальному процесі, і в той час два гравці, яким не виповнилося 18 років, залишили Україну. Максим Стрельцов разом зі своєю мамою виїхав до Німеччини, а от Роман Татумірак перебуває в Італії. 17-тирічний гравець отримав статус вільного агента, і зараз грає за команду «Спортінг Марконі» з Риму. Дебют Романа відбувся 10 днів тому: його команда в Лізі Еліт U-19 (Дивізіон А) зустрічалась з командою «Балдуїна», також з Риму, і перемогла 14:1. Відзначимо, що Роман в цій грі відзначився п’ятьма забитими м’ячами, а ігри відбуваються на відкритих майданчиках на кшталт хмельницької «десятки». Завдяки цій перемозі «Спортінг Марконі» гарантував собі участь в плей-офф Ліги Еліт U-19.
Щодо решти гравців, то керівництву клубу та головному тренеру Роману Ковальчику вдалося відновити тренувальний процес. Зазначимо, що воротар команди Сергій Шевченко відновлюється після операції на апендицит, інші ж гравці тренуються, підтримуючи та розвиваючи свою ігрову форму. Є і нові обличчя в головний команді – разом з нею працюють кілька вихованців ДЮСШ «Сокіл» 2005 та 2006 років народження, які цей сезон розпочинали під керівництвом тренера Віталія Розпаченюка. Той фундамент, який в «Соколі» закладався роками, дозволяє в майбутнє команди дивитися з оптимізмом.
Що ж, по війні весь український спорт очікують складні часи, і футзал не буде виключенням. Єдине, що не варто давати якісь прогнози – це стосується і можливості дограти сезон, і того, яким може бути наш елітний футзал в найближчі роки. В Європі тим часом футзал виходить на саме цікаве, і головною подією тижня став «Фінал чотирьох» Ліги чемпіонів, який проходив в Ризі. Нібито Латвія не футзальна країна, але «Арена Рига» в два ігрових дні була заповнена дуже пристойно. І подивитися було на що. В першому півфіналі лісабонський «Спортінг» впевнено розібрався з французьким «ACCS Вільньов». Ця гра не стала якоюсь шедевральною, чого не скажеш про битву «Бенфіки» та «Барси» – той, хто її бачив, не забуде ніколи. Каталонці після 0:3 в першому таймі змогли повернутися в гру, і вирвали перемогу 5:4 за 17 секунд до завершення овертайму. Гра за 3 місці не стала прохідною для її учасників. Рікардіньо та його партнери по «ACCS Вільньов» дуже прагнули перемоги, але поступилися і другому португальському гранду 2:5.
Головний же матч цьогорічної Ліги чемпіонів став повторенням фіналу минулого року – знову протистояння «Спортінгу» та «Барси». Рік тому в Задарі португальці були сильнішими 4:3, в перший же день травня «Барса» була більш мотивованою, більш агресивною, більш індивідуально сильнішою, тому і заслужено перемогла 4:0.
Футзал обов’язково повернеться і в нашу країну. Все буде Україна!
