Нічиєю 2:2 завершився матч 9-го туру Favbet Екстра-ліги, в якому 17-тирічний голкіпер «Сокола» Богдан Бабенко вперше провів на майданчику всі 40 хвилин. Без помилок у новачка нашої команди не обійшлося, але, зважаючи на кількість сейвів Богдана, можна вважати, що дебют був більш ніж задовільним. З цієї гри і почалася розмова з Богданом Бабенком в інтерв’ю прес-службі СК «Сокіл».
– Перш за все, вітаємо тебе з дебютом в «Соколі», так би мовити, в повному обсязі, яким можна вважати гру проти «ІнБева», яку ти провів повністю без замін. І тут доречним буде таке питання. Ти і до гри з житомирянами вже виходив на майданчик, але це було в іграх з «Продексімом» та «ХІТом», коли їхній підсумок був вже зрозумілим. Чи відчув ти різницю між тим, коли в гру вступати з лави або з самого початку?
– По-перше, дякую за привітання з дебютом. Різницю я відчув. Коли ти виходиш, а рахунок на табло вже дуже великий, вже розумієш, що можна грати набагато спокійніше. А коли з перших хвилин, ти не хочеш підвести ані команду, ані тренера. Додам, що в мене перед початком гри був невеличкий мандраж.
– Перед грою з «ІнБевом» у Романа Ковальчика був вибір між тобою та Олегом Чайкою. Були в тебе сумніви, на кому зупинить свій вибір наш головний тренер?
– Не було сумнівів, що з «ІнБевом» я вийду з перших хвилин, і я протягом останніх днів перед грою вже себе налаштовував на це. Ніхто зі мною про це не розмовляв, але я це бачив по тренувальному процесу. Намагався бути впевненим в собі, запевнював себе, що саме на мені Роман Миколайович зупинить свій вибір.
– Коли готувався до гри з житомирянам, які особливості цієї команди ти для себе відмітив?
– Ми ретельно розбирали гру «ІнБева» на тактичних заняттях, тому я знав, що вони дуже добре грають на контратаках, команда загалом рухлива, є гравці, які можуть пробити з будь-якої позиції.
– А коли ти ще не був в «Соколі», щось про цю команду тобі було відомим?
– Не особливо. Кілька матчів дивився, але це було на рівні «подивитися футбол».
– «ІнБев» в грі з «Соколом» доволі швидко зрівняв рахунок, і зробив це Роман Бакум. Тобі було відомо, що це один із самих небезпечних гравців нашого суперника?
– Так, нам казали, що це небезпечний та провідний гравець суперника.
– Свій гол Бакум, треба визнати, забив досить майстерно, тем не менше, ти, мабуть, не раз передивлявся той момент, і як вважаєш, чи можна було відбити його удар?
– Можна було, спокійно можна було відбивати. Але я зайняв неправильну позицію, трохи «загубив» ворота, а він якраз влучив в те місце, яке я залишив для нього відкритим.
– Ти, мабуть, погодишся, що цей гол дуже схожий з тими м’ячами, які ти ще на «Кубку Львівщини» пропустив від гравця «Продексіма» Зварича. Тобто, десь в тебе є системна помилка. Замислювався над тим, як її виправляти?
– Та доводиться замислюватися, працювати над тим, щоб такі м’ячі не пропускати. Можливо, іноді треба робити крок вперед, потрібно швидше аналізувати ситуацію. Мені раніше допомагало в юнацьких змаганнях те, що пробував рукою штангу, після цього корегував, мені зміщуватися лівіше чи правіше. В тих голах були помилки з вибором позиції, і це не дозволяло відбивати м’ячі.
– Твій спортивний шлях навряд чи добре відомий хмельницьким вболівальниками, тому спробуємо трохи прибрати цю прогалину. Ти в футзал прийшов з футболу чи і починав з футзалу?
– Починав я з великого футболу, в академії «Дніпра». Проте з футболу довелося піти, бо тренер сказав, що в мене не вистачає зросту.
– Зачекай, це в тебе не вистачало зросту?!
– Так, я тільки в останні роки почав тягнутися. Я перейшов в футзал, і потім почав швидко зростати. А в футзал мене покликали друзі, я приїхав, спробував і мені сподобалося.
– Цікаво, а ти того тренера, який тобі казав, що в тебе не вистачає зросту, після того бачив?
– Так, ми бачилися на одній з ігор, коли я грав в футбол. Він мене кликав повернутися до його команди, відмітив, що я, погравши в футзал, почав краще читати гру. Але я йому відповів, що я вже вирішив залишитися в футзалі.
– Багато прикладів, коли в дітей захоплення футболом йде або від батька, або від старшого брата – у випадку з тобою як було?
– В мене дідусь грав в футбол, також був воротарем і в футболі, і в гандболі. Тато також був воротарем в футболі і в хокеї. Коли мене друзі покликали на тренування, починав я як польовий гравець. Але згодом тренер сказав, що він бачить в мені воротаря і поставив мене в ворота.
– Щодо твоєї родини, батьки в житті чим займаються?
– Мама працює в лікарні медичною сестрою. Тато – автомеханік. Старший брак також працює, але сам він спортом не займався через певні проблеми зі станом здоров’я.
– Ти на зріст під метр дев’яносто – це в тебе від когось з родини?
– Якщо точно, то в мене десь 1,91-1,92. А в нашій родині я найвищий за зростом, поруч зі мною немає нікого.
– Як за собою помічаєш, по одягу, по взуттю – ти ще ростеш?
– Нібито помічаю, що процес ще триває. Але за останні два роки витягнувся суттєво.
– Розмір футзальних воріт знаєш?
– Так, два на три.
– Виходить, що до поперечини тобі вже небагато залишилося. Ну, а щодо зростання майстерності, перебування в «Соколі» вплинуло на твій погляд, яким має бути футзальний воротар?
– Звичайно, довелося переглянути багато чого. По-перше, в футзалі воротар повинен дуже швидко приймати рішення, якщо потрібно, дуже видко зближуватися з суперником, щоб скорочувати кут обстрілу. В футболі все ж таки у воротарів буває більше часу для прийняття рішень. Є різниця в тому, як відбиваються м’ячі. В футболі багато доводиться літати та стрибати за м’ячем, а в футзалі чимало м’ячів воротар відбиває ногами, іноді доводиться для цього сідати на шпагат.
– Ти в попередні роки залучався до юнацької збірної. В яких країнах довелося побувати, і що найбільше запам’яталося після матчів зі своїми закордонними однолітками?
– До збірної в мене був тільки один виклик на навчально-тренувальний збір. Він був в Україні, а на матчі за кордон я зі збірною не виїжджав.
– Коли переглядаєш інші футзальні матчі, мабуть, більше зосереджений на воротарях?
– Так, більше акцент роблю на грі воротарів. Все ж таки більшість воротарів в Екстра-лізі з більшим досвідом, ніж у мене, тому можна щось корисне підмітити.
– Нещодавно був «Фінал чотирьох» футзальної Ліги чемпіонів. Дивився ці матчі? Хто з воротарів із команд-учасниць цього турніру запам’ятався?
– Так, всі матчі дивився. Найбільше сподобався воротар «Барселони» Дідак. Він добре читає гру, коли потрібно, готовий підстрахувати своїх партнерів, виходячи зі штрафної. Також класними вводами м’яча може знайти стовпа, після того той одразу може загострювати. На лінії він також діє дуже впевнено.
По цих матчах можна було помітити, як воротарі російських команд швидко вибігали з воріт, розміщувалися за центральною лінією, створювали чисельну перевагу при переході своєї команди в атаку. Думаю, що таке може бути перспективним, але такі виходи потрібно дуже ретельно напрацьовувати. Бо можна пригадати з підключень того ж Сухова чи Войтовича, як їхні команди отримували голи в порожні ворота.
– Однією з важливих якостей воротарів є вміння не розклеюватися після пропущених м’ячів. В тебе з цим як? Що в тебе в середині після того, як м’яч опиняється за лінією твоїх воріт?
– Це все психологія. Раніше у мене були проблеми з цим. В Юнацькій Екстра-лізі я пропускав один м’яч і трохи починався розпач, міг ще зробити помилку та пропустити ще два-три. З часом це все пройшло: пропустивши м’яч, я розумію, що попереду багато часу і не можна зациклюватися на цьому м’ячі. Всі думки, повязані з ним, я відкидаю і граю далі.
– В «Соколі» в грі «5 на 4» в якості п’ятого польового награються саме воротарі. Наскільки тобі зручно грати поза межами штрафної, де треба працювати ногами?
– Для мене це щось нове, але мені подобається. Треба опановувати вміння робити удари по воротах, робити простріли, мати техніку для роботи з м’ячем. З цим в мене відчутна різниця з Сергієм Шевченком, який ногами грає не гірше польових гравців.
– Ти в Хмельницькому мешкаєш вже три місяці. Зрозуміло, що наша місто відрізняється від твого рідного Дніпра. І все ж, як тобі Хмельницький? Де полюбляєш бувати в місті, коли є вільний час?
– Красиве місто. Полюбляю прогулятися центром. Дуже красива набережна, приємно ввечері там пройтися.
– Повертаючись до твого повного дебютного матчу, який можна цілком оцінити на добре. Зрозумів, з яким адреналіном треба виходити на матчі Екстра-ліги?
– Треба виходити на майданчик впевненим, не хвилюватися. Можна б було подумати, щось решта гравців з більшим досвідом, ніж в мене, тому в мене може нічого не вийти. Не треба боятися суперника, просто грати. Показовою в цьому плані є гра «Шахтаря» проти «Реалу», в якій більшість гравців «гірників» без досвіду перемогли іспанців. Думаю, що Трубін до гри десь переживав, але в грі такого, щоб в нього тремтіли руки не було: вийшов, і зробив що він вміє.
– Після таких матчів, який в тебе був з «ІнБевом», можна навести такі прислів’я, як «за початком діло становиться», або «найтяжче зачати, а потому вже легше йде». Тому, Богдане, розуміючи, що в твоїй особі «Сокіл» має талановитого воротаря, бажаємо тобі не зупинятися, не шкодувати себе на кожному тренуванні. Готовий до нових викликів?
– Дякую за побажання. Я готовий, я хочу грати, розумію, що зараз мене можна вважати дублером Шевченка, але буду працювати на тренуваннях, щоб стати першим номером команди.
Прес-служба СК «Сокіл»
