В грі 14-го туру проти херсонського «Продексіма» гравець «Сокола» Андрій Хамдамов відзначився вже другим в сезон хет-триком, який, втім, не допоміг нашій команді поповнити свій очковий запас. В інтерв’ю прес-службі СК «Сокіл» капітан команди розповів про складнощі, які подолав в цьому сезоні, та про проблеми, з яким стикаються недосвідчені новачки команди на шляху свого зростання.
– З сімома м’ячами ти став найкращим бомбардиром нашої команди, але по факту всі вони забиті лише в трьох матчах з 13-ти. Чи не завеликий відсоток «сухих» ігор для тебе, як одного з лідерів нашої команди?
– Якщо порівнювати перші сезони, коли я прийшов до Романа Миколайовича, в мене були кращі показники. Була краща стабільність, можна казати, що я забивав майже в кожній грі. І на кінець сезону я виходив з позначкою в 14-15 м’ячів. Цей сезон особисто для себе я вважаю провальним, тому що у мене ніяк не виходить на кожну гру виходити з правильним налаштуванням. Я постійно собі щось в іграх починаю видумувати, через те, напевно, і виходять ті проблеми, що я не можу забити гол. В іграх з «Ураганом» та «Продексімом» я забивав по 3 м’ячі, можливо на більш сильніших суперників в нашому чемпіонаті я налаштувався якось по-іншому. А на більш слабших суперників виходить, що немає потрібного настрою. Через те і йде такий результат.
– В цілому, з проведених командою матчів в чемпіонаті України які б ти виділив у «Сокола» як найкращий та найгірший і чому?
– Непогана гра була в Івано-Франківську, коли ми програли 1:2. Результат, звичайно, невтішний, але по грі, те, що від нас Роман Миколайович вимагав, ми старалися робити. Завдання, які ми мали виконувати в цій грі, ми майже їх виконали, але на жаль з результатом не впоралися. А найгірша гра… Звичайно, я думаю, це з «Food centre/СумДУ». Тоді ми повністю провалили тактику, про яку нам говорив тренер, кожен робив те, що хотів, взагалі не було командної думки. Навіть не хочеться про нього згадувати. Але дуже чекаю на домашній матч з сумчанами.
– Два з семи твоїх голів забиті з шестиметрової позначки. Але у ворота суперників «Сокола» був призначений і ще один пенальті, який не був реалізований. З часом, що минув, не докоряєш собі, що, як капітан, не взяв на себе відповідальність за удар в драматичній ситуації за 10 секунд до завершення гри з «Епіцентром К Авангард»?
– Звичайно, це особливо. Після цього незабитого пенальті дуже відчуваю свою провину. Всі так гризли мене, що аж хотілося плакати після тієї гри. Не знаю, чому сталося таке рішення, не буду виправдовуватися. Мала бути моя позиція взяти м’яч і йти бити пенальті. Не знаю, про що я в той момент думав і віддав м’яч Артуру. Визнаю – це моя помилка, в таких матчах має капітан вирішувати такі моменти.
– В грі проти «Продексіма» тобі вперше в чемпіонаті довелося грати без постійного партнера Артура Подлюка, який відбував дискваліфікацію. Наскільки через його відсутність змінилися твої функції на майданчику?
– На кожну гру у нас є свої завдання, щоб використовувати свої сильні сторони. Коли Артура не було, довелося більше на себе брати гру, щоб молоді партнери по четвірці тягнулися за мною. Можливо, від того і пішла так гра, що в нас була велика кількість гольових моментів. Коли ми разом з Артуром на майданчику, мабуть, є певна проблема і всі бачать, що десь виникають непорозуміння: або я маю діяти, або він, десь кожний перетягує, і в результаті комбінації не завершуються так, як потрібно. Треба над цим працювати, щоб один одного краще розуміти.
– Загалом для тебе вразити ворота не є проблемою, а що б ти міг порадити своїм партнерам по команді (не будемо називати прізвища), у яких ми бачимо, що в них достатньо моментів для голу, але забиті м’ячі декому даються дуже важко, а дехто, на жаль, і поки ніяк не може відкрити особистий рахунок?
– Пригадую, як в мої перші два сезони у мене було дуже багато моментів. І найбільше я боявся того, що мені доведеться замикати у порожні ворота. Бо мені здавалося, що я можу не влучити. Я би порадив хлопцям подолати страх, побоювання того, що вони десь зі зручного моменту не заб’ють, а їм за це або партнери по команді, або тренер потім буде дорікати. Головне – мати впевненість, не боятися зробити помилку. Навіть якщо ти помилився, то потім зробиш висновки, і правильне завершення має прийти.
– В вересні минулого року в тебе в житті відбулася значна подія – це народження доньки. Як у тебе в середині проходив цей важливий період, коли ти із звичайного чоловіка ставав батьком?
– Насамперед, з’явилася більша відповідальність перед командою, перед сім’єю. Тепер я вже живу не за двох, а за трьох. Перші тижні, навіть, місяць-два, було трошки важко. Ми тут в місті живемо тільки удвох з дружиною, дитина постійно з нею. Я їй стараюся допомагати, коли є можливість. Самі розумієте, маленька дитина, і на перших порах були дні, коли перед домашніми іграми було важко. Іноді дитина не давала поспати і треба було до неї вставати, а потім вранці я переживав, що не буде того результату, який був потрібним. Зараз вже все добре, дитина, здається, вже зрозуміла, чим батько займається.
– В футболі не рідкість, коли з народженням дитини у гравців мимоволі відбувається спад. Здається, десь і тебе це не оминуло. Відчуваєш, що і з тобою щось подібне відбулося? Чи це тільки «здається»?
– Спад був, і перед самим народженням дитини я побоювався, що так може бути. Але від цього важко втекти, і, думаю, що багато професійних футболістів через це пройшли. Гадаю, що я це вже подолав і виходжу на той рівень, який я мав, і можна прогресувати далі.
– Ти в нашій команді єдиний одружений гравець, ще й голова сімейства. За останні місяці якось це змінило стосунки з іншими хлопцями в команді?
– Звичайно, вплив є. Раніше я міг десь після тренування трошки посидіти з хлопцями. Десь час йшов на те, щоб на телефоні з кимось повисіти. Могли домовитися, щоб десь в місті зустрітися. Але зараз часу на друзів однозначно стало менше, хоча, я думаю, що вони на мене за це не ображаються.
– А щодо ігрових якостей, в чому ти вбачаєш найбільший прогрес у своїх партнерів по команді?
– Головне, що я бачу, це те, що хлопці хочуть зростати. Мають для цього велике бажання. Розумієте, якщо людина немає бажання, то їй хоч що кажи, хоч за руку веди, хоч як їй показуй, нічого з цього доброго не буде. Я вже четвертий сезон в команді і розумію, якщо ти приходиш сюди і не маєш бажання, не включаєш свою голову, ти грати не будеш. Те, що я бачу, що молоді гравці, які тільки нещодавно прийшли, прийшли з великого поля з «Поділля», їм стає зрозумілим, що той же самий «Продексім», вже триразовий чемпіон України з досвідом ігор в Кубку УЄФА та Лізі чемпіонів, це такі ж самі люди, і їх, якщо мати голову, включати бажання, можна обігрувати. Нічого надзвичайного в цьому немає. Я вважаю, що команда додає, але не вистачає кількості зіграних матчів, немає за плечима тієї кількості ігор, щоб спокійно вести гру. Є я, є ще не так багато, хто з досвідом, прагну вести команду, але цього ще для загального успіху не вистачає.
– Попереду у «Сокола» вирішальні матчі першого етапу чемпіонату. Як ти відчуваєш, чи немає у хлопців через це зайвої психологічної напруги? Адже ситуація при всій своїй складності доволі проста – нам треба зіграти, як кожний вміє, і все буде гаразд.
– Я бачу, що зараз атмосфера в команді чудова, робоча. Всі спокійно і нормально сприймають тренувальний процес і спокійно готуються. Але зараз ще до ігор далеченько. Не знаю, можливо, за день-два хтось і не буде готовим психологічно на всі 100. Можливо, в когось і буде трошки мандражу. Будуть перед грою переживати. Можу сказати, що нема чого переживати. У нас є дуже хороші шанси пройти «Енергію» в Кубку України, а потім вдало відіграти і вирішальний матч з тією з «Енергією» за шістку. Справді, треба виходити і те, що кожний відпрацьовує на тренуванні, перенести в гру.
– В спорті важко щось планувати заздалегідь, але все ж таки, яким ти вбачаєш подальший розвиток своєї кар’єри? Які вершини хотілося б підкорити?
– Над цим ще серйозно не задумувався, але є бажання ще багато років грати в професійний футзал. А як там далі – час покаже. Ким я буду, де я буду, не буду загадувати наперед. Хочу рухатися поступово: виграти чемпіонат України, вийти в Лігу чемпіонів, і це може відкрити шлях до якихось гідних європейських клубів.
– А Андрій Хамдамов – легіонер в закордонному клубі, ти себе в такому статусі бачиш?
– А чому ні? Але про це трошки зарано ще думати, ще раз скажу, що треба підніматися поступово.
– Багато українських гравців за першої ж можливості їдуть за кордон, але за великим рахунком, про щось серйозне, за винятком успіхів Олександра Бондара в «Рекорді», Дмитра Литвиненка в «ЕРА-ПАКу» та останнім часом Володимира Разуванова в КПРФ, немає підстав говорити. На твій погляд, чому?
– Я або грав з цими хлопцями, або грав проти них. Чому вони так високо піднялися? Тому що всі вони дуже працездатні люди, які над собою постійно працюють. З Литвиненком я був в збірній деякий час, і на власні очі бачив, як він працює на тренуваннях, до тренування і після тренування. Бачив, як він в «ЕРА-ПАКу» працює – це справжній майстер, як до себе має правильний підхід. Так само і з Разувановим, теж з ним була можливість пограти поруч. Він дуже «з головою» людина. Завжди вміє використовувати свої сильні якості, тому й грає на такому рівні. З Бондарем особисто не знайомий, але грав проти нього в Польщі. Чому в решти так мало в кого виходить – в кожного, мабуть свої причини. Хтось, можливо, в себе мало вірить, і чіпляється за будь що з варіантів.
– Найближчими днями головна подія в футзалі – відбіркові матчі чемпіонату світу. Зокрема, для збірної України – це турнір в Сербії. Два роки тому ти на собі відчув, як вболівають за своїх в балканських країнах, зіграти проти Іспанії. Якою має бути найближчими днями збірна України, щоб вирішити те завдання, на яке від неї всі очікують?
– Я вже був в збірній і знаю її стиль гри. Хотів би побажати, щоб хлопці завжди були впевнені в собі, і вони можуть обіграти будь-кого, навіть і ту ж Іспанію. Не треба заздалегідь вагатися, що суперники сильніші за тебе, і збиватися на гру другим номером. Немає нічого неможливого, але не треба з усіма суперниками грати другим номером, як команда це робить у більшості матчів, сидіти на своїй половині і грати, лише вичікуючи чужі помилки.
– Протягом цього турніру прес-служба СК «Сокіл» планує після матчів збірної України брати коментарі в когось з наших гравців. Якщо на тебе покладемо відповідальність за коментар 4 лютого, після заключної гри, можна вважати, що домовились?
– Звичайно. Я обов’язково буду дивитися всі матчі. Особисто мені дуже цікаво, яка зараз Франція. Ця збірна дуже непогано показала себе на Євро-2018, стала відкриттям цього чемпіонату. Вона з того часу стала сильнішою, і може серйозно попсувати настрій і плани тим, кого вважають фаворитами.
Прес-служба СК «Сокіл»
